ТАНУТИ, ну, неш; мин. ч. тав і танув, ла, ло; недок.
1. Перетворюватися на воду внаслідок дії тепла
(про сніг, лід і т. ін.). Сніг дедалі все більше тав, брався
водою (Панас Мирний, III, 1954, 68); Весняний подих точив
зашкарублу крижану кору, що вкрила землю, і вона
танула (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 156); Під його руками на корі
тихо шиплять і тануть синюваті зернятка паморозі
(Михайло Стельмах, I, 1962, 263); Люда бігла, на її обличчя
падали лапаті сніжинки, танули і котились по щоках,
як сльози (Микола Зарудний, Світло, 1961, 14);
// Переходити з
твердого стану в рідкий внаслідок дії тепла; топитися.
Теплий дух воску, що танув, стікаючи вниз, підняв у його
грудях гірке щось і каламутне, яке не мало слів (Михайло Коцюбинський,
II, 1955, 279); Золото твердість свою утрачає, стає
рідиною [у вогні], Мідь переможена тане (Микола Зеров, Вибр., 1966,
138);
// Підтавати під впливом тепла. В торгових
рядах — гори товарів.. Величезними білосніжними плахами
тануло сало на куркульських возах (Олесь Гончар, I, 1959, 37).
2. Розчинятися в рідині (про сіль, цукор і т. ін.).
Іван спостерігав, як у склянці танув цукор (Степан Чорнобривець,
Визволена земля, 1959, 20).
♦ [Так і] тане (тануть і т. ін.) в (у) роті що — про
щось дуже смачне, перев. солодке, яке швидко
розчиняється в роті. Нарешті подали пиріг.. Солодкий,
начинка з варення, а в роті так і тане (Іван Багмут, Опов.,
1952, 7); Вистояні, прибиті морозцем [ягоди ожини],
були такі смачні і холодні, що так і танули в роті
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 437).
3. Згоряючи, топлячись, зменшуватися (про свічку).
Уже лежало татуня тіло на столі, і свічка танула
помалу над ним (Володимир Сосюра, II, 1958, 379).
♦ Танути, мов (наче, як і т. ін.) свічка (свічечка) —
швидко втрачати сили, здоров'я від хвороби, горя;
марніти. Дивлюсь я — тане, тане моя Одарка, як
воскова свічечка. Сидить було цілісінький день, і словечка
не промовить (Марко Вовчок, I, 1955, 45).
4. перен. Зменшуватися в кількості, числі, об'ємі.
Пише він листа з Берліна,.. Що долари і фунти Тануть
(Олександр Олесь, Вибр., 1958, 322); Юрба танула, і незабаром
нікого не лишилося біля кобзаря (Натан Рибак, Помилка..,
1956, 157); Ворожі сили в знемозі тануть у бою (Іван Гончаренко,
Вибр., 1959, 194); Стадо потроху тане, розтікається
по вулицях, дворах і завулках (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964,
42);
// Поступово зникати з поля зору, ставати
непомітним, невиразним. Прудко пливе човен, тане вдалині й
обертається в цятку... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 387); Без кінця
мрячило,.. далекі дерева, телеграфні стовпи, скирти —
все розчинялося в імлі, тануло (Олесь Гончар, III, 1959, 215);
// Розвіюватися в повітрі (про дим, хмари, туман
і т. ін.). Хмарок рожевих цілий рій В безодні синій
тане, гасне (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 25); Дим од махорки
волохатий пливе і тане (Володимир Сосюра, II, 1958, 445); Туман ти
кав і танув на очах (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 601);
// Поступово затихаючи, ставати нечутним (про звуки).
Пливуть і тануть передзвони, Байдужі до житейських
справ... (Максим Рильський, Дал. небосхили, 1959, 85); Із
голубого неба долітає повний жалю журавлиний трубний
клич, який то гучнів, то завмирав, танучи в голубій
безвісті (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 11).
5. перен. Поступово зменшуватись, слабшати,
зникати (про почуття, силу тощо). Чув [Йон], що в його
серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі
своєю долею... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 251); До берега
лишалося ще миль зо три. Але сили Гейкові танули (Дмитро Ткач,
Жди.., 1959, 23); Відчув [Юрко], як ота перша
ніяковість почала танути, розпливатись (Василь Козаченко, Вибр., 1947,
11);
// Розвіюватися (про сумніви). Сумніви Маркові
танули під одвертим поглядом бригадира (Іван Кириленко, Вибр.,
1960, 378).
6. перен., розм. Розчулюватися, зворушуватися,
мліти. Христя запримітила, як від того погляду
[павича], наче сніжинка від теплого духу, тала пані
(Панас Мирний, III, 1954, 159); — А ми вас тут ждемо,
ждемо, — танучи від хвилювання, каже вона (Олесь Гончар,
II, 1959, 89); В запалі суперечок Надія ставала особливо
гарною: щоки рум'янились, очі палахкотіли, — і Лебідь
часом, здавалося, танув під вогнем її погляду (Яків Баш,
Надія, 1960, 130).
♦ Серце (серденько) тане (тануло) чиє, рідко в кому —
хтось розчулюється, мліє. [Поет (З болем):] Та
гарні тії мрії. Такі хороші та знадні, аж тане
серденько в мені! (Леся Українка, I, 1951, 302); Олімпіада
Никанорівна любила красивих людей, а Чумак виявився якраз
таким парубком, перед якими в молодості тануло її
серце (Юрій Збанацький, Переджнив'я, 1955, 40).
♦ Танути, мов (наче, як і т. ін.) сніг (лід) на сонці
(від сонця); Танути, мов (наче, як і т. ін.) віск на
вогні (на сонці): а) втрачати сили, здоров'я; марніти.
Втративши майже всю кров, він [Орлюк] якось немовби
втратив злість, засумував і, танучи, як віск на сонці,
упав (Олександр Довженко, I, 1958, 287); б) розчулюватися,
зворушуватися, мліти. Од його погляду дівчата тали, як весною
од сонця сніг (Олекса Стороженко, I, 1957, 135).