ТАРІ́ЛКА, и, жін.
1. Кругла посудина з широким
плескатим дном і низькими вінцями, куди насипають
або накладають страву. Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом (Іван Котляревський, I, 1952, 66);
Нахиливсь [Карпо Петрович] над тарілкою і потиху почав
сьорбати юшку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 367); На столі стояли
глибокі тарілки, по вінця налиті сметаною, пахучим
медом (Василь Кучер, Полтавка, 1950, 113);
// чого. Кількість
страви, що вміщується в цій посудині. Стара
«матушка» прислала якось їй тарілку малини (Михайло Коцюбинський, I,
1955, 314); Тарілка борщу.
♦ Почувати себе не в своїй тарілці див. почувати.
2. перев. мн. Ударний музичний інструмент у вигляді двох тонких металевих дисків, один із яких звичайно прикріплений до барабана. Бубон, як грім серед літа, бухтів, мідяні тарілки бряжчали та цокали (Панас Мирний, I, 1949, 358); Грімко й глухо бив барабан, видзвонюючи мідними тарілками (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 211).
3. спец. Назва якої-небудь деталі, що мав форму плескатого диска. Торохкотіли тачанки,.. дзеленчали стальними тарілками вози степового краю (Юрій Яновський, II, 1958, 248); Вагони заскреготіли гальмами.. Поїзд різко зупинився, застогнавши тарілками буферів... (Дмитро Ткач, Крута хвиля, 1956, 79); Висівні тарілки в сівалці.