в означеннях
Тлумачення, значення слова «тембр»:

ТЕМБР, у, чол. Характерне забарвлення звуку, за яким розрізняють звукові тони однакової висоти й завдяки якому звучання одного музичного інструмента або голосу відрізняють від іншого. Сукупність усіх додаткових тонів, їх характер та взаємозв'язок з основним тоном надають мовному звукові певного забарвлення, утворюють тембр звучання (Сучасна українська літературна мова, I, 1969, 44); — Чи є хто в хаті? — почувся ніжного тембру високий голос (Степан Васильченко, I, 1959, 79); Останній дзвінок, гасне світло, короткий удар гонга — народився і погас звук надзвичайного тембру, і завіса розкривається (Юхим Мартич, Друзі.., 1962, 167); Краси надає декламуванню тембр голосу.., його гнучкість і різноманітність тону, що має відповідати почуттям, вираженим у словах (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 189);
//  перен. Про характер, своєрідну особливість чого-небудь. Кінчилась війна, відгриміли переможні салюти.. Життя набирало мирного тембру (Олесь Гончар, I, 1954, 444); Кожна новела «Вершників» має свій тембр (Радянське літературознавство, 2, 1958, 27).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 67.

Коментарі (0)