в означеннях
Тлумачення, значення слова «темнота»:

ТЕМНО́ТА́, о́ти́, жін.

1. Відсутність світла, освітлення; темінь. Любе місяця сіяння Прожене темноту ночі (Леся Українка, IV, 1954, 111); І враз — з постелі в темноті недремний дух мене підкинув (Павло Тичина, II, 1957, 105);
//  Темне, не освітлене або погано освітлене місце, не освітлений простір. А тут ще почало темніти, так Сомкове військо — наче те море, що спереду ще хоч видно, як хвилі ходять, а дальш, у темноті, так уже тілько реве да бурхає (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 157); І сидять вони у темноті на печі, дожидають матір з поденщини (Марко Вовчок, I, 1955, 289); Погасла свічка, — тільки кінчик ґноту Червону іскру кидає в темноту (Павло Грабовський, I, 1959, 312);
//  перен. Про втрату свідомості, непритомний стан. Закрутилося, заходило колесом все кругом мене... Непроглядна темнота очі криє... (Панас Мирний, I, 1954, 94);
//  Час, коли не світить сонце; пізній вечір, ніч. Життя стало нестерпним, з настанням темноти на вулицю не вийдеш, місто як вимерло, тільки ковані підбори [інтервентів] по бруку клацають (Олесь Гончар, II, 1959, 35).
 Темна темнота — абсолютна відсутність світла. Коли вона лягла, то перед її очима у темній темноті засунених сіней все стояло його біле обличчя і стиха усміхалося до неї... (Панас Мирний, III, 1954, 151).

2. перен. Неосвіченість, відсталість, неуцтво. Хай загине Слід по підлості і злобі, Слід по темноті й безумстві [безумству] (Іван Франко, XIII, 1954, 20); Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами, з ворогуванням селянина до інтелігента (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 172); Злидні, безправ'я, темнота, нещадна експлуатація, моральне знущання — от риси галицької, буковинської, закарпатської минувшини (Максим Рильський, III, 1956, 41).

3. зневажл. Про неосвічену, необізнану з чим-небудь або відсталу людину. Хтось зашипів на нього, осік зразу: — Ех ти, темнота! Не в грошах діло (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 478).

4. заст. Сліпота. — Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, — каже [Черевань] кобзареві. — Ось на лиш полапай, яке тут диво (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 62).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 69.

Коментарі (0)