Словник української мови

ТЕ́НІС, у, чол. Спортивна гра, що полягає в перекиданні ракеткою невеликого м'яча через низьку сітку від одного гравця до іншого. Поруч із національними видами спорту успішно розвиваються легка атлетика, гімнастика, баскетбол, теніс, бокс (Радянська Україна, 19.I 1956, 4).
 Настільний теніс — спортивна гра, що полягає в перекиданні ракеткою целулоїдного м'ячика через сітку, натягнуту поперек невеликого прямокутного стола; пінг-понг. У серпні в Кіровограді проходили республіканські юнацькі особисто-командні змагання з настільного тенісу (Спорт на Україні, 1958, 106).