Словник української мови

ТЕПЛЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до теплий. Тихенько нива шелестіла, Вітрець тепленький подихав (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 209); Я подам тобі водиці Не з криниці, А тепленької 3 горнятка (Михайло Стельмах, V, 1963, 371); Болить воно [серденько], утленькеє, Не радує весна його: Ні сонечко тепленькеє, Ні квіточка, краса всього (Іван Манжура, Тв., 1955, 38); Намокли сукні оторочені, Тепленькі кофти на дівчатах (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 53); Питається сон дрімоти: «Де ти будеш ночувати?» «Гале, де хата тепленькая, Де дитина маленькая, — Там я буду ночувати, Дитиноньку колихати» (Українські народні пісні, 2, 1965, 6); [Міріам:] А може, потім зійдуться докупи тепленьким словом згадувать про того, про кого за життя так мало дбали (Леся Українка, II, 1951, 121).
♦ Тепленьке місце див. місце.