в означеннях
Тлумачення, значення слова «теребити»:

ТЕРЕБИТИ, блю, биш; мн. тереблять; недок., перех.

1. Чистити, звільняти від лушпини плоди, овочі; очищати, оббирати. — Картопля була в лушпині, її треба було теребити (Іван Франко, VII, 1951, 74);
//  Звільняти від лушпини, лузги тощо зерно, бобові й т. ін.; лущити. Теребив наполовину вимолочені колоски жита і почорнілими зернами вгамовував різкий голод (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 581); Теребити квасолю, горох, кукурудзу.

2. розм. Перебирати пальцями, злегка смикаючи; м'яти. Поки виходили люди, усі стояли, немов закляклі, тільки Аркадій Петрович теребив в руці серветку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 391); Бовдюг теребить рукою рижого вуса, поважно киває головою (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 208).

3. розм., рідко. Те саме, що термосити 1. — Почали ми його [непритомного] знову теребити. Аж уже й піт нас проймає (Гнат Хоткевич, I, 1966, 168); Дядько Трохим з усіх боків починає оглядати й теребити Обмінну [кобилу], а тато не втримує насмішки: — Дивишся, чи не обернулась перед торгом на коня? (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 140).

4. вульг., рідко. Те саме, що жерти 1. Кіт вийшов тоді з своєї байдужості, скочив до ринки, сів спокійненько і давай теребити сало на всі застави (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 147); Дивлячись збоку на те, як їв Бовдур, можна було подумати, що сей чоловік страшенно голоден, — з такою ненажерливою захланністю теребив він свій хліб (Іван Франко, I, 1955, 301).

5. діал. Тягти, нести щось важке. — Он яку хуру теребила на собі! — вказала Мар'яна корзину (Панас Мирний, III, 1954, 153).

6. діал. Торочити. Що кому треба, той про те теребить (Номис, 1864, № 9753).
Теребити [собі] зуби над ким, діал. — розпускати плітки про когось, глузувати з когось. [Євгеній:] Приятелі мої любі і дорогі приятельки! Думаю, що досить уже вам теребити собі зуби надо мною (Іван Франко, IX, 1952, 16).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 84.

Коментарі (0)