ТЕ́РЕМ, у, чол.
1. У Київській Русі та феодальній
Росії — високий боярський або князівський будинок
у вигляді башти; житлове приміщення в такому
будинку. — Сниться, — каже він, — .. Що в моїм теремі
златоверхому Лежали балки не позмикані (Панас Мирний, V,
1955, 269); Зал у теремі Ярослава оздоблений мармуром
і позолотою у візантійсько-романському стилі (Іван Кочерга,
П'єси, 1951, 85); * У порівняннях. Полиск оголених скель,
барвисті яруси лісів, гірські виселки з вузькими й високими,
як тереми, дерев'яними будинками трансільванців —
все поєднувалось у картину, що вражала своєю казковою
мальовничістю (Олесь Гончар, III, 1959, 173);
// Верхня
частина такого будинку, де жили (звичайно під наглядом)
жінки родини боярина, князя, царя. [Дудар:] Так
наче всі хочуть нагору лізти до цієї красуні, яку цар
замкнув у теремі, власне, в тюрмі, на вершечку гори
(Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 69); Московські царівни
вели самотнє життя в палацових теремах, вони були
малоосвічені й ніколи не показувались при народі (Історія СРСР, II, 1957, 6).
2. заст. Багатий поміщицький будинок. Таж то кріпак, зневажений і голий, Своєю кров'ю, потом і слізьми Скріпляв оті блискучі тереми, Де панство у шовках та в оксамитах Музик наслухувало знаменитих, У карти грало і вино пило (Максим Рильський, Марина, 1944, 94).