в означеннях
Тлумачення, значення слова «терен»:

ТЕ́РЕН, рну, чол.

1. Колючий кущ родини розових, що дає темно-сині їстівні плоди з терпким кисло-солодким присмаком. На одному косогорі розрослась густа-прегуста дереза, терен та шипшина, неначе тонке зелене руно (Нечуй-Левицький, III, 1956, 127); Кущі терну й черемхи на схилах берега були вже вкриті білим цвітом, як памороззю (Петро Панч, Ерік.., 1950, 45); Шипшина й терен при дорозі, а в далині — полки дубів (Михайло Драй-Хмара, Вибр., 1969, 63).
Заріс (позаростав) шлях терном (тернами); Заросли (позаростали) шляхи тернами — неможливо піти, поїхати куди-небудь. Заросли шляхи тернами На тую країну, Мабуть, я її навіки, Навіки покинув (Тарас Шевченко, II, 1963, 213); Хочу я ридати — та не маю сліз, Хочу в даль полинуть — терном шлях заріс (Максим Рильський, I, 1960, 116); Стежка (доріжка і т. ін.) поросла терном див. поростати; Шлях, устелений терном чий — про чий-небудь життєвий шлях, сповнений труднощів, страждань, горя й т. ін. Та ж, що коханням братернім Шлях мій, устелений терном, Легко б могла озарити, — Більше немає її... (Павло Грабовський, I, 1959, 353).

2. збірн. Плоди цієї рослини. Чорний терен красувавсь з-під зеленого листу, а покоштував [покуштував], такий-то вже кислий прийшовся! (Марко Вовчок, VI, 1956, 223); — Тату, завтра я з Левком думаю піти в ліс по терен. Я знаю, як ви любите квашену ягоду (Михайло Стельмах, II, 1962, 106);  * У порівняннях. Вид [жінки] болісний, жовтий, тільки одні очі, чорні як терен, блищали якимсь божевільним світом (Панас Мирний, I, 1949, 247); Усіма грудьми п'є [Давид], захлинаючись, терпке, як терен зеленуватий, осіннє степове повітря (Андрій Головко, II, 1957, 10).

3. Окрема колючка, шпичка такої або іншої колючої рослини. Заскалить собі дитина ногу Кілька раз на день, як ходить, Вийме терен та й гадки не має (Іван Франко, XIII, 1954, 455); З розбігу Сахно шубовснула в самісіньку гущу колючого чагаря. Десятки тернів вп'ялися в її тіло (Юрій Смолич, I, 1958, 90).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 85.

Коментарі (0)

ТЕРЕ́Н, у, чол.

1. Місцевість, територія. Кожде місце довкола тих млинівок, найбільш улюблений терен наших забав, оглядали і обнишпорювали ми зовсім докладно (Іван Франко, III, 1950, 250); Цього ж дня в Криничках набирали добровольців до лав новостворюваного червоного полку, що мав завданням боротись з куркульськими бандами, нести внутрішню охорону на терені повіту (Олесь Гончар, II, 1959, 227); Карпати — одна з найдавніших слов'янських етнографічних територій. Тут живуть українці, словаки, поляки, чехи. Цей стародавній слов'янський терен здавна цікавив дослідників багатьох галузей наук (Народна творчість та етнографія, 3, 1961, 155).

2. перен., заст. Ґрунт, основа розвитку чого-небудь. Тут насувається питання: який був кінець сього письменства? Чи підготовило воно терен для нової народної літератури, чи перетворилося органічно в нові, вищі форми? (Іван Франко, XVI, 1955, 328).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 85.

Коментарі (0)