Словник української мови

ТЕРПЕ́ЦЬ, пцю, чол., розм. Здатність довго та спокійно витримувати щось нудне, неприємне, небажане й т. ін. [Вояк:] Ну, що вони там мимрять? Голосніше! [Табулярій:] Та май терпець — покликач перекаже (Леся Українка, II, 1951, 536); — На цей час двері замикаються і вивішується друкована табличка: «Десять хвилин терпцю. Заряджаємо касети. Зараз відчинимо» (Юрій Яновський, I, 1954, 196); Ще й тепер хвилин з двадцять мине, поки прибуде [поїзд], та не було терпцю чекати, — став виходити народ на перон (Андрій Головко, II, 1957, 385).
♦ Виводити (вивести) з терпцю кого — сильно роздратувати кого-небудь. Патер Гаудентій знов усміхнувся іронічно, немов почував вдоволеннє [вдоволення] із-за того, що так швидко вивів з терпцю старого пріора (Іван Франко, II, 1950, 173); Втрачати (втратити і т. ін.) терпець — те саме, що Тратити (втрачати, втратити і т. ін.) терпеливість (терпливість) (див. терпеливість). Матвій спочатку заспокоював їх, а далі й сам почав втрачати терпець (Іван Микитенко, II, 1957, 374); — Але ж, прошу пані, — втратила терпець Олина співрозмовниця, — новітня педагогіка надає дуже великої ваги дошкільному вихованню (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 533); Терпець уривається (урвався, увірвався і т. ін.) кому; Терпцю немає (нема, не стає, не стало і т. ін.) в кого — не маючи змоги більше терпіти, витримувати що-небудь, виходити зі стану спокою, рівноваги. Давид... хоч він і дуже погане діло зробив, підпалив, — так же його призведено до того! Нащо ж його стільки кривджено, що вже й терпець увірвався чоловікові? (Борис Грінченко, II, 1963, 452); Терпіла, терпіла, а далі й терпцю не стає!.. Де се видано? Що се за чоловік? До хати його й псами не заженеш (Михайло Коцюбинський, 1, 1955, 29); Треба сказати правду, — слухати довго ітерпляче Микола Васильович не вмів, йому не ставало терпцю чекати, поки бесідник його манівцями добереться до своєї мети (Леся Українка, VIII, 1965, 206); Коли уривався терпець, переповнювалась чаша народного гніву, вибухали стихійні бунти проти жорстоких недолюдків-панів (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 7); Ганжі зрештою, видно, таки урвався терпець. — Годі! — стукнув щаком по столу. — Досить з мене ваших нотацій! (Олесь Гончар, II, 1959, 103); Уривати (урвати, увірвати) терпець кому — доводити когось до втрати терпіння. — Ох, Оксанко, і намучилась же я з ним [дідусем], ох і намучилась.. — Моя мама Оксана тільки посміхається, бо теж добре бачить, хто кому уриває терпець (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 116).