ТЕСИТУ́РА, и, жін., муз. Висотне положення звуків у музичному творі відносно діапазону голосу або музичного інструмента. Намагаючись підкреслити драматизм характеристики Насті [в опері «Тарас Бульба»], Лисенко пише її партію у теситурі, властивій скоріш драматичному сопрано, ніж меццо (Українська класична опера, 1957, 218).