ТЕТЕ́РЯ 1, і, жін.
1. Те саме, що тетерук, тетерка 1. Тетеря й рябчик, що колись, Було, і ліку їм не знали, Як мир намножився, кудись У інший край позалітали (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 359); В Карпатських і Кримських горах можна зустріти.. з птахів — тетерів [тетер], рябчиків, глухарів, лебедів (Іван Цюпа, Україна.., 1960, 88); * У порівняннях. Глухий, як тетеря (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 300).
2. перен., розм. Про нерозумну або вайлувату,
неповоротку людину. Горпині вона [наймичка] зразу не
подобалася. «Ну вибрав тетерю», — подумала вона..
Роботи то з неї як з козла молока, гладка, неповоротка,
нечупарна (Панас Мирний, I, 1954, 232); — Директор троса
до колодязя ніяк не випише. Посікся, порвався, днями
як зачепило мого тетерю, мало з цебром в колодязь не
потягло! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 16).
♦ Глуха (чортова і т. ін.) тетеря, лайл. — про глуху,
ледачу й т. ін. людину. — Та це вчитель? — питає
[Прокіп]. — Глуха тетеря... не чув мов (Архип Тесленко, Вибр.,
1950, 42); — А ти ж чого мовчиш, чортова тетеря? —
враз почулось над головами вершників, і крива ломака
полетіла в Прілого (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 59).