ТІЧО́К, чка, чол.
1. Зменш. до тік 1. Працювали обидва завзято. До снідання все скінчили, щоправда — лишилось іще тічок постругати (Андрій Головко, II, 1957, 244).
2. Утоптане, вирівняне місце. Тічок під нею
[вишнею], як і завжди, посипаний білим піском, стіл
вискреблений (Іван Сенченко, Опов., 1959, 76).
♦ Дути (подути) тічок — пробувати силу в боротьбі,
в бою. «Дми ж тічок», — Загримав Змій (Іван Манжура, Тв.,
1955, 176).