в означеннях
Тлумачення, значення слова «тяма»:

ТЯ́МА, и, жін., розм. Здатність осмислювати що-небудь; кмітливість, тямущість; розум. — Сей Шелевило — брехунець, — дума Хапко, — а проте... Тями йому не бракує: зна, що личко, що ремінець... (Марко Вовчок, VI, 1956, 280); Розпука пойняла господаря старого, Що весь йому горох поїли край дороги. Як мати з того гріш? Людина не без тями, Надумавсь він горох посіять за житами (Микола Зеров, Вибр., 1966, 431); — Глядіть, люди! — погрожує Салоган. — Ідете [переселятися] в штанях набираних [з купованої матерії], а щоб не позбулись і вибійчаних! Одумайтесь, хто має тяму! (Михайло Стельмах, I, 1962, 24);
//  рідко. Свідомість. Вона почувала, що якийсь туман налягає на її тяму (Нечуй-Левицький, V, 1966, 287).
Без тями: а) нічого не усвідомлюючи, з потьмареною свідомістю. Вона стояла німа, без тями, важко дишучи, безвладна, немов розбита (Іван Франко, VII, 1951, 124); І ходжу я по місту без тями (Володимир Сосюра, I, 1957, 118); б) без пам'яті; в непритомному стані. Василь пішов двором. Щохвилини натикався то на перекинутий ослін, то на якогось без тями п'яного (Гнат Хоткевич, I, 1966, 118); Брати (взяти) до тями що — розуміти, усвідомлювати що-небудь. І я та «інженер» почули новину, Що з німцями зайшло в Росії на війну. Не зовсім ще тоді ми це взяли до тями (Максим Рильський, Поеми, 1957, 262); Доходити (дійти) до тями — осягати розумом що-небудь; розуміти, усвідомлювати. — Явтуше Калениковичу, — вигукує парубок.., — не втручайтеся до наших справ!.. — Бувай здоровий, коли так, — каже Явтух, — з вашими характерами ви ще довго до тями не дійдете! Сам батько сватає, а він пручається!.. (Юрій Яновський, II, 1954, 190); Мати тяму до чого — мати здібності, уміння, хист да чого-небудь. Має тяму до римарства (Словник Грінченка); Немає (нема) тями до чого — немає здібностей, хисту, уміння до чого-небудь. Нема тями й воза помазати (Словник Грінченка); Не при тямі — з потьмареним розумом. — А що, Мирон Іванович? — говорить тоді голосно управитель. — Не повно ума, не при тямі, — одказує йому той (Марко Вовчок, I, 1955, 176); Повернути (вернути, привести і т. ін.) до тями кого: а) повернути до нормального, свідомого сприйняття дійсності. Рип возів, притишені балачки привели його до тями (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 113); Вони підняли вгору гвинтівки, тричі вистрілилиг і ці постріли привели Орисю до тями (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 388); б) вивести з стану непритомності; Повертатися (повернутися, приходити, прийти і т. ін.) до тями: а) повертатися до нормального, свідомого сприйняття дійсності; опам'ятовуватися. [Молибога:] Вони ж зараз не при собі. Їх же морозить од спасіння життя, А як ми їх обігріємо та обласкаємо, тоді вони до тями повернуться (Іван Микитенко, I, 1957, 311); Через деякий час він з подивом зупиняється біля того ліска, де ще недавно богомільна кайла людей кружляла й плакала навколо пройдисвіта-святого. Тут Дмитро трохи приходить до тями і з дороги повертає на витовчену четвертинку Мар'яни (Михайло Стельмах, II, 1962, 340); — Чого ж стоїш, Якиме? Сідай на канапу, — запросив Тер пило. — Не можу прийти до тями, Данило, — сказав Гузь, сідаючи (Федір Бурлака, М. Гонта, 1959, 15); б) опритомнювати. — Набрав [льотчик] висоту, кисню нема, став непритомніти.. При зниженні знову прийшов до тями, посадив літака, навіть не пошкодив (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 21); При тямі й пам'яті — у повному розумі, свідомому стані. Він до неї говорив, як чоловік при добрім змислі, розсудливо, при тямі й пам'яті (Марко Вовчок, I, 1955, 163); Утратити тяму: а) перестати нормально, свідомо сприймати дійсність. З розгону лобом грюкнувся [тамада] об підлогу. Коліна перегнув, спину зігнув, але тями не втратив: продовжував славити іменинника (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 138); б) знепритомніти.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 345.

Коментарі (0)