ТЯ́ЖЧЕ, присл. Вищ. ст. до тяжко. [Блеазар:]
Гнітить нас ганьба тяжче від кайданів, гризе нас гірше,
ніж залізні пута (Леся Українка, II, 1951, 146); Печаль все
тяжче залягала в Марійчині очі, іноді аж сизими робила
їх (Михайло Стельмах, II, 1962, 234);
// у знач. присудк. сл.
Пам'ять серця, — о, вона жорстока, Та без неї тяжче,
як при ній! (Максим Рильський, III, 1961, 323).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 345.