Словник української мови

ТЮРЕ́МНИЙ, а, е. Прикм. до тюрма. Ні попівськії тортури, Ні тюремні царські мури, Ані війська муштровані, Ні гармати лаштовані, Ні шпіонське ремесло В гріб його [революціонера] ще не звело (Іван Франко, X, 1954, 7); В'язниця обнесена високим муром, і від того тюремний двір здається глибоким і тісним (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 525);
//  Який служить у тюрмі. Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище «морда» (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 191); Вранці тюремний конвоїр з гвинтівкою напоготові привів до судового слідчого діда Дуная (Михайло Стельмах, I, 1962, 449);
//  Власт. тюрмі, характерний для тюрми. Лице [Марусяка] було бліде і носило сліди тюремних мук (Гнат Хоткевич, II, 1966, 294); Він помітно осунувся на тюремному харчі (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 59);
//  Пов'язаний з тюрмою, з перебуванням у тюрмі. Із тюремних спогадів найсвітліша згадка осталася в мене про осетина Олексія Хостнаєва (Степан Васильченко, IV, 1960, 44); Ми знаємо тюремні оповідання І. Франка, написані на основі тих же вражень, що й сонети (О. І. Білецький, Від давнини до сучасності, I, 1960, 449).