в означеннях
Тлумачення, значення слова «тліти»:

ТЛІТИ, ію, ієш, недок.

1. тільки 3 ос. Руйнуватися, розпадатися від часу, від довгого вжитку, псування. — Вона з першої години мене не злюбила. Запаски мої найкращі шовковії попсувала, що возьму [візьму] — вони в руках тліють (Марко Вовчок, I, 1955, 81); Співай же, Десно, в весняних просторах. Ростіть, будови, гомоніть, мости! Старому — тліть, новому — процвісти (Максим Рильський, II, 1960, 87);
//  Розкладатися, гнити. Чого ти, паньматусю, так зітхнула. Мов радощі згадала молодії Або в той край душею позирнула, Де тліють кості предків дорогії? (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 420); Під ним [хрестом] тліє вісім безневинних душ, згублених в одну ніч «страшним чоловіком» (Панас Мирний, I, 1949, 415).

2. Повільно, без полум'я горіти. І поки тлітимуть скіпки Під таганком, сиди, звичайно, Та й причувайся, як пташки Почнуть тріщати одностайно (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 302); В залізній пічці посеред приміщення тліли головешки (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 219); На Гарасимові тліла сорочка в кількох місцях, і він тушив її, мнучи полотно чорними руками (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 314); Там [у хижі] було дуже тепло, парко. Посередині, у викладеній камінням ямі, тліло вогнище (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 7);  * Образно. Бунти тліють, мов та підсушена губка, спалахують з найменшої причини ... (Яків Качура, II, 1958, 411);
//  Догоряти. Догнав [Ярема] своїх. Боровиків Вже хутір минають. Корчма тліє з стодолою (Тарас Шевченко, I, 1963, 115); — Тут пожарище тліло й стояла руїна (Леонід Первомайський, I, 1958, 211);
//  Ледве горіти, зберігаючи жар; жевріти. — Як же ти його візьмеш? — скрикнув Грицько, показуючи рукою на купу попелу, в котрому тліли іскри (Панас Мирний, III, 1954, 13); Неподалік ще тліла кучугура попелу, і тільки уцілілий комин, біліючи серед нього, свідчив, що вчора тут стояло людське житло (Олесь Гончар, I, 1954, 75); Декілька разів він, сидячи, засинав, вогонь гаснув, він мусив був ще й ще видмухувати його з вугілля, що заледве тліло (Юрій Яновський, II, 1954, 51);  * Образно. Згоріла хата. А душа .. Не згоріла, а осталась, Тліє, й досі тліє! (Тарас Шевченко, II, 1963, 271); Щастя — не тліть, а горіти В світлому сяйві землі (Терень Масенко, Сорок .., 1957, 118);
//  Ледве горіти, даючи слабке, тьмяне світло. У кутку тліє свічечка перед матір'ю божою уквітчаною; під божничком стіл, застеляний [застелений] скатіркою білою (Марко Вовчок, VI, 1956, 221); Недогарок жовто-зеленої лойової свічки, управлений в пляшку, ледве-ледве тлів і давав якийсь хмурий світ (Панас Мирний, I, 1954, 293).

3. перен. Бути, існувати, проявлятися звичайно в незначній мірі (про життя, почуття, свідомість, думку і т. ін.). Перша його розмова з Густею показала йому, що в тій лялечці є жива, чутка душа, що в тій прекрасній головці тліє думка, працює дух (Іван Франко, III, 1950, 376); Стомився, падаю з ніг, а думка така вже в мене: «Коли діти замерзнуть, краще й мені б не вертатися». Одна тліє надія: здається, їхали з базару — може, їдучи, хто взяв [дітей] на сани (Степан Васильченко, II, 1959, 315); Давно вже тліло в душах [хлопців] незадоволення Марусяком, лиш не було моменту тому проявитися (Гнат Хоткевич, II, 1966, 213); — Він уже марив.. Крихітний шматочок життя тлів у нім, ми намагалися не дихнути, щоб не загасити (Юрій Яновський, II, 1954, 13);
//  Страждати морально, переживати. — До іншої [Василь] ходить!.. А моя дочка єдиная тужить-тліє, убивається (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 539); Тебе кохав я в серці потаємно, Ти зрадила... і тлію я даремно... (Павло Грабовський, I, 1959, 312);
//  Жити без руху вперед, без розвитку. Блажен, хто горить, бо він попіл лишає, а хто тільки тліє — один тільки гній (Володимир Сосюра, II, 1958, 125); Професія обирається раз і на все життя, тому дуже важливо людині попасти в свою точку, щоб потім не тліти все життя, не думати про роботу, як про важку повинність (Хлібороб України, 10, 1968, 8).
Душа (серце і т. ін.) тліє; Душею (серцем і т. ін.) тліти — хтось зазнає моральних страждань, тяжко переживає. — Думати? Се ти думатимеш, коли в мене серце тліє! (Марко Вовчок, I, 1955, 159); Од сліз би стало, може, легше! Не так душа пеклась в огні, Не так би тліло бідне серце! (Українські поети-романтики.., 1968, 437); — Тлів він серцем, глядючи на мене (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 90).

4. перен. Відсвічувати червоним, рожевим кольором, освітлюючись сонячними променями. На крайнебі, за яром, легкі хмаринки займались, як од вогню солома, а важкі червоно тліли, наче дубовий вугіль (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 377); Над горою зависла хмарина, що знизу зарожевілась, а потім уся спалахнула вогнем. Червоними загравами запалали ліси, а нижче жевріли, тліли кущі ялівнику (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 50);
//  Світитися, відбиваючи внутрішнє напруження (про очі). Сам [старець] білий, як крейда, тільки очі тліли синюватим вогнем, як горить сірка (Олекса Стороженко, I, 1957, 342); Лице її було бліде, руки й ноги трусились, очі, як вугілля, тліли (Панас Мирний, II, 1954, 125).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 154.

Коментарі (0)