в означеннях
Тлумачення, значення слова «то»:

ТО 1, спол.

1. розділовий. Уживається при переліченні фактів, явищ, дій, об'єктів і т. ін., що чергуються: а) на початку кожного простого речення, що входить до складу складносурядного. І відпочинку не знає [хлібороб]: то сад похилився гілками, То розродилися вівці, то копи нажатого хліба Звозити треба з ріллі, виповняючи збіжжям комори (Микола Зеров, Вибр., 1966, 217); Оригінальності від них не ждіть: Шпаки — це імітатори веселі; То іволга у пісні їх дзвенить, То хлопчик, друзів кличучи, свистить, То соловейко розсипає трелі, То колесо немазане скрипить (Максим Рильський, III, 1961, 178); б) на початку самостійних речень, пов'язаних між собою якимсь одним членом речення. Про батькове осля питає [цар]. То возьме [візьме] скіпетр і заграє, Мов на сопілці (Тарас Шевченко, II, 1953, 353); Вона бачить, як він їде на коні поміж зеленими ялинами, з біноклем на грудях. То йде на чолі роти в кам'яних бескеттях, пірнаючи й виринаючи, як у хвилях. То вночі край шляху розмовляє з товаришами хрипким голосом (Олесь Гончар, III, 1959, 170); в) між однорідними членами речення. Довго вони, як бачите, Меж мови-розмови Цілувились, обнімались З усієї сили; То плакали, то божились, То ще раз божились (Тарас Шевченко, I, 1963, 90); Паничі скучати їй не давали: щодня, щовечора з нею бавились, то в карти грали, то пісеньок співали... (Марко Вовчок, I, 1955, 259); Собака на прив'язі — як не розірветься! То кинеться в один бік, то стрибоне вперед, аж вірьовка тріщить (Панас Мирний, III, 1954, 41); А в серденьку твоєму цвіт весняний, то білий, то рожевий, то червоний віночком зацвіте (Леся Українка, I, 1951, 228); Тетяна судила то ту, то іншу наймичку, то одну, то другу господиню (Любов Яновська, I, 1959, 208); А човен колихається й колихається, вихоплює з пожмакованих хвиль то плескіт, то зітхання, то клекіт, то гнів (Михайло Стельмах, II, 1962, 57).
 То сяк, то так; То так, то сяк див. так; То там, то сям (там, тут); То тут, то там див. там; То туди, то сюди див. туди.
♦ То сим, то тим боком див. бік.

2. Уживається в складі складених розділових повторюваних сполучників не то… не то, чи то… чи то, які вказують на непевність, невиразність, сумнів стосовно того, що з названого є справжнім, а що — уявним. На поличках стояли сторч рядками фарфорові стародавні тарілки й зелені та сині тарілочки, якась чудернацька зелена пляшка, стояли стародавні не то два чайники, не то жбани з червоної міді (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 266); Отже вони [селяни] ще більш — не то здивувалися, не то перелякалися, як увечері бородатий прикажчик ходив від хати до хати — загадував, щоб на завтра жінки були той палац мазати (Панас Мирний, I, 1949, 194); Тиховичу теж погано почувається. Йому не то соромно, не то жалко (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 218); А як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-небудь (Тарас Шевченко, II, 1963, 233); Яків перехрестився чи то на хрест, чи то на узор черешні, розвів руки, збираючись поговорити з матір'ю, і в цей мент почув моторошний крик (Михайло Стельмах, I, 1962, 486).

3. Уживається в складі складених протиставних сполучників а то, а не то, а то не у знач.: а) інакше, у противному разі, бо. — Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! ваш виноград рубають. Біжіть мерщій, а то весь вирубають та спалять... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 215); Цить же, музо навісна, Не співай, а то весна Нам добуде кари (Володимир Самійленко, I, 1958, 222); — Ти своєю силою не задавайся, а то був один такий, та без печінок залишився (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 36); «Треба Гонту [покликати]...» «Потім, потім, А не то свяченим...» (Тарас Шевченко, I, 1951, 441); б) насправді ж, а в дійсності. Якби були батько, мати Та були багаті, Було б кому полюбити.. А то нема, сиротою Отак і загину (Тарас Шевченко, II, 1953, 124); в) у сполуч. із запереч. част. не надає висловленню стверджувального значення. — Це ж наші коні, чи то я вже не годен їх пізнати? — Це, положим [правда], ще треба довести... — А то я не доведу? Сам їм клички давав!.. (Олесь Гончар, III, 1959, 69).
 Не то; Не то що — уживається в знач. заперечення обмеженості чим-небудь. Оце три дні панські одбудеш, а четвертий за подушне, п'ятниця й субота якісь толочні повидумували. А яка толока? Не то страви, та й хліба не дають (Марко Вовчок, I, 1955, 66); Обома руками за його й держиться, щоб хто не то що штовхнув, а й не доторкнувся б (Олекса Стороженко, I, 1957, 56); Не то щоб — уживається в знач. заперечення тотожності, схожості з чим-небудь. Поганий день: не то щоб скучно, а якась апатія, пригнобленість. Так, наче мене обікрали, ув'язнили — абощо (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 130).

4. Уживається в ролі сполучника-відповідника, що виступає на початку одного (звичайно головного) речення для підкреслення його співвідносності з попереднім (перев. підрядним): а) із знач. умови. Якби мені черевики, То пішла б я на музики (Тарас Шевченко, II, 1953, 116); Попороби до поту, то й поїси в охоту (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 275); — Доки, ви думаєте, зброя ця буде лежати на складі? Не ми будемо стріляти з тих гвинтівок, то вони — по нас (Андрій Головко, II, 1957, 468); Коли б своєчасно з'явився до школи Фред Квач,.. то неприємність звалилась би на Фредову, а не на Миколину голову (Юрій Збанацький, Курилові о-ви, 1963, 3); б) з наближенням до висновкового значення. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тілько поет, то мені більше нічого і не треба (Тарас Шевченко, VI, 1957, 27); Коли чоловік пише для себе, виливає своє горе й радощі, то йому легше стає (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 276); в) з часовим знач. Було як поїде [тато] в Київ, то й навезе нам гостинців хороших (Марко Вовчок, I, 1955, 57); Домашні знали добре всі норови Кирила Івановича і коли наставали такі часи, то всі куди можна ховалися, щоб не стрітися з ним, не підбігти під гарячу руку (Панас Мирний, I, 1954, 148); — Раніше, коли було більше риби, то бралась і вдень (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 8); г) з відтінком наслідковості, результативності. Лежить Карпо на лаві плазом.. А молодиця, що не гляне на Карпа, то так і заголосить (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 303); — Раненько встала, то й побазарювала (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 67); д) з причиновим знач. Нехай собі тії люде Що хотять говорять: Вона любить, то й не чує, Що вкралося горе (Тарас Шевченко, I, 1963, 22); Мій батько був дідич, то й нехтував ремество [ремесло] (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 279); Тільки ж чому це стало все бліде і на мить, на хвильку зупинилось? То Трясило йде, аж земля гуде, і лани хитаються зомліло… (Володимир Сосюра, I, 1957, 369); е) із знач. зіставлення. — Що дальше [далі] в ліс, то більше дров (Номис, 1864, № 3530); Ці плани.. родились у нього [старшини] в голові один за одним. І що більше складнішали обставини, то більше було планів (Олесь Гончар, III, 1959, 223); Що більше серце б'ється і горить, то більше хоче в тиші відпочить (Максим Рильський, I, 1960, 168); є) з допустовим знач. Сова хоч би літала попід небеса, то соколом ніколи не буде (Номис, 1864, № 3210); Може, вернеться з дороги пані, то ще мене за лінощі скарає (Леся Українка, III, 1952, 157); ж) із знач. мети. Гурій спав. Йому, сердешному, й не снилось, Що дома нищечком робилось. Що з дому цар його украв.. Його Вірсавію.. А щоб не знав він тії шкоди, То цар убив його, та й годі (Тарас Шевченко, II, 1953, 70); Коли він дізнався, що перед ним стоїть суджена його любимого командира, то, щоб втішити її в гор?, у нього не знайшлося нічого переконливого, окрім слів, що рота Брянського є, що вона жива (Олесь Гончар, III, 1959, 190).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 157.

Коментарі (0)

ТО 2, част.

1. вказ. Уживається при вказуванні на особу, предмет, явище, дію і т. ін. Хліб та вода — то козацька їда (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 209); Тодозя впізнала князя, жахнулась і ніби охолола. Єремія, очевидячки, зацікавився дізнатись, хто то стовбичить під хатою (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 110); Що мені нині, то тобі завтра (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 290); Маруся вибігла з лісу. Що буде, то буде, але в ліс вона більше не піде. Тут хоч видно далеко (Гнат Хоткевич, II, 1966, 217); Народна пісня — то ж вона Усій землі окраса (Максим Рильський, III, 1961, 36); Те останнє літо, коли дідусь сторожував, Порфир часто бігав до нього на виноградники, і то були, може, найкращі дні його життя (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 174);
//  Уживається в складнопідрядних або в самостійних реченнях, одне з яких є поясненням, тлумаченням іншого, у значенні, близькому до це. Ще здалеку впізнав Гнат чималий будинок під зеленим залізним дахом, з пооббиваними дощем стінами. То була волость (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 36); Хто збив той напис, чи сперечник-владар, чи просто час потужною рукою, то невідомо (Леся Українка, I, 1951, 252); А в центрі без кінця шумують тротуари, то в ланцюгах огнів захеканий Париж... (Володимир Сосюра, I, 1957, 279). Не ..., то; То не... — уживається при заперечному протиставленні. Не сон-трава Вночі процвітає, То дівчина з калиною Плаче, розмовляє (Тарас Шевченко, I, 1951, 387); То не вітру долонь оксамитова, не проміння далеких очей, — по воді золотою молитвою тихий місяць до мене тече ... (Володимир Сосюра, I, 1957, 78).

2. підсил. Уживається для підкреслення, виділення в реченні якогось слова. Не спить Рябко, та все так гавка, скаучить, Що сучий син, коли аж в ухах не лящить, Все дума, як би то піддобриться під пана (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 50); Мати стояла коло хати і певно виглядала батька, щоб швидше довідатись, навіщо то брали в двір документи (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 273); — То коли, кажете, прийти? — Увечері, як доїтимуть корів (Леся Українка, III, 1952, 652); — Не слухайся тих, що по-пустому геройствують: ось то я, нікого не боюсь, піду ларьок пограбую, з когось годинник зніму!.. Нема в злочині геройства. Є тільки сором і ганьба (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 82); Дівчинка, видимо, сама захотіла переконатися, чи то справді так, і заляпала босими ніжками по долівці (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 104);
//  Для підсилення якогось слова, зосередження на ньому уваги вживається у складі цього слова. Під Очаков погнали й Максима. Там-то його й скалічено, Та й на Україну Повернено з одставкою (Тарас Шевченко, II, 1963, 273); Як ми ходили до церкви, а його не було — він-то у ярмарку був, — говорив, що туга його обіймає... (Марко Вовчок, I, 1955, 196);
//  Уживається для підсилення емоційної виразності в окличних і питальних реченнях. — От до чого дійшлося вже! Шляхта мусить харчуватись мужицьким поживком.., — промовив Тишкевич. — Ой, що то далі буде? Що то далі буде! (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 177); Пропав би був Вівчар, Та визволив комар. Куди ж він з переляку дівся? Отож то й що! (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 89); На сходах Артем перший обізвався: — Мирославо! То невже ви так нічого й не скажете мені? На дорогу. На щастя! (Андрій Головко, II, 1957, 539); А Окунь [староста] жваво запитав: — А ти, Любко, знаєш, де він був? — То чом не знаю? (Михайло Стельмах, I, 1962, 466);
//  Уживається при повторенні слів як співвідносне слово до спол. що, як, вказуючи на незаперечність, неминучість чого-небудь. [Сидір Свиридович:] Коли правду сказати,.. наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена (Нечуй-Левицький, IX, 1967, 222); — Коли ми свої задавнені злидні розіб'ємо? Їх рушницею, надійсь, не подолаєш. — Що правда, то правда, — погодився Мірошниченко. — Плугом їх можна тільки зломити (Михайло Стельмах, II, 1962, 28); У момент ловецького екстазу медсестра зайшла й нагадала Кульбаці, що пора йому закруглятись. Як так, то й так — хлопець схопився (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 127);
//  Уживається при повторенні слів, вказуючи на ствердження названого поняття. — Битиме, — весело сказав Брянський. — Академік то академік, а відлупцює — будь здоров (Олесь Гончар, III, 1959, 90).
 І (й) то — уживається для підсилення якоїсь думки. — Марусю! Я вбив князя. Мені тут місця нема. Я мушу тікати, й то зараз... далеко... (Гнат Хоткевич, I, 1966, 119); Та й то — уживається для підсилення протиставного значення. Сирота Ярема, сирота убогий .. Трапляється, часом тихпнько заплаче, Та й то не од того, що серце болить (Тарас Шевченко, I, 1951, 85); Чи то ж — уживається для підсилення непевності, сумніву в чому-небудь. Розказав би про те лихо, Та чи то ж повірять! (Тарас Шевченко, I, 1963, 30); Колосочками [нива] тихо так: ш...ш... А жати чи то ж доведеться? (Андрій Головко, I, 1957, 94).
♦ То ж то й воно див. воно; Що б то не коштувало див. коштувати; Що то за звір див. звір 1; Як то говориться див. говоритися.

3. спонук. Уживається при проханні, пропозиції виконати якусь дію. — То принеси ще топлива, — хтось мовив (Леся Українка, I, 1951, 293); — Ну, то попрощайтеся один з одним, бо господь знає, чи доведеться на цім світі побачитись. Слухайте свого отамана, а робіть те, що самі знаєте, що велить козацька честь (Олександр Довженко, I, 1958, 256); — Чого їм треба? — Гвардії старшого лейтенанта.. — То розбуди його (Олесь Гончар, III, 1959, 27).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 158.

Коментарі (0)