Словник української мови

ТО́ГА, и, жін. Чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі. [Люцій:] Нащо у вавілонців мав би я учитись таких звичайностей, що не годиться не тільки зваду в гостях починати, але й до сварки допускати інших? Се й в Римі всяк, хто носить тогу, знає (Леся Українка, II, 1951, 404); Цезар у власному місті став богом. Великий у тозі, Був і при зброї великий (Микола Зеров, Вибр., 1966, 328);  * Образно. Сонце-злото, сміх і жемчуг Я знижу в разки намиста, Для забутих, для «найменших» Понесу в велике місто.. Я розсиплю сонце-злото, Жмені променя ясного. — Раптом висохне болото, І замість ганчірок — тоги Зодягне невільник праці... (Василь Чумак, Черв. заспів, 1956, 117).
 Убиратися (убратися, одягатися, одягнутися і т. ін.) в тогу кого, чого — удавати з себе кого-небудь або намагатися створити собі певну репутацію без достатніх на те підстав. Убираючись у тогу марксистів, ревізіоністи на ділі виступають проти революційного вчення, підривають його силу і цим самим роззброюють партію, робітничий клас (Комуніст України, 9, 1968, 39); Спроби деяких письменників нарядитися в тогу древніх мудреців, які зустрічали з колиски людину багатозначним «пам'ятай про смерть», виявилися смішними (Шамота, Талант і народ, 1958, 221).