ТО́ГА, и, жін. Чоловічий верхній одяг громадян у
стародавньому Римі. [Люцій:] Нащо у вавілонців мав
би я учитись таких звичайностей, що не годиться не
тільки зваду в гостях починати, але й до сварки
допускати інших? Се й в Римі всяк, хто носить тогу, знає
(Леся Українка, II, 1951, 404); Цезар у власному місті став
богом. Великий у тозі, Був і при зброї великий (Микола Зеров,
Вибр., 1966, 328); * Образно. Сонце-злото, сміх і
жемчуг Я знижу в разки намиста, Для забутих, для
«найменших» Понесу в велике місто.. Я розсиплю
сонце-злото, Жмені променя ясного. — Раптом висохне
болото, І замість ганчірок — тоги Зодягне невільник
праці... (Василь Чумак, Черв. заспів, 1956, 117).
Убиратися (убратися, одягатися, одягнутися і т. ін.)
в тогу кого, чого — удавати з себе кого-небудь або
намагатися створити собі певну репутацію без достатніх
на те підстав. Убираючись у тогу марксистів,
ревізіоністи на ділі виступають проти революційного вчення,
підривають його силу і цим самим роззброюють партію,
робітничий клас (Комуніст України, 9, 1968, 39); Спроби
деяких письменників нарядитися в тогу древніх мудреців,
які зустрічали з колиски людину багатозначним
«пам'ятай про смерть», виявилися смішними (Шамота, Талант і народ, 1958,
221).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 170.