Словник української мови

ТОНКОРУ́ННИЙ, а, е. Який має тонке руно (про вівцю). Понад 20 тисяч гектарів землі в однім господарстві, 30 тисяч тонкорунних овець бродять отарами по степових відділках — такі тут масштаби, такі простори (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 27);
//  Який складається з тонких волосинок. Хазяї та служники в смугастих строкатих халатах знімали з них [верблюдів] великі важкі в'юки з бавовною, килимами, паки шовку, тонкорунної вовни (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 52); З року в рік безконечними валками рухались сюди зі степових економій рипучі чумацькі мажари, навантажені відбірним експортним зерном та тюками тонкорунної вовни (Олесь Гончар, II, 1959, 9);  * Образно. Заходила вже ніч. Над видолинками і над рікою клубочилися сині хмари. Тут, у низинах.., беззоряна ніч розпускала свою тонкорунну пряжу (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 267).
 Тонкорунне вівчарство — галузь тваринництва, пов'язана з розведенням овець, які мають тонке руно. На півдні України може успішно розвиватися тонкорунне вівчарство (Радянська Україна, 23.IX 1950, 2).