Словник української мови

ТО́НКОЩІ, ів, мн. Найменші подробиці, деталі чого-небудь; малопомітні, але важливі риси, особливості якоїсь справи, галузі знань, поведінки в певній ситуації і т. ін. — Вимагають [майстри], щоб кожен підмайстер вендрував [мандрував] п'ять років по чужих країнах, вивчаючи тонкощі ремества (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 116); Всі хлопці любили репетиції на Різницькій. І я теж. Звичайно, особливих художніх тонкощів мама навчити не могла. Найголовніше, їй здавалося, це щоб виходило з почуттям і зворушливо (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 155); — Запам'ятайте: вас викликано на офіційну розмову, і тут немає Миколи Тихоновича, а є прокурор. — Пробачте, — підхопився з стільця Масло. — Я цих тонкощів не знаю. Не був ніколи під судом і слідством (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 310); Барабаш у «Богдані Хмельницькому» [М. Старицького] — це поважна особа, довірений короля, старий селадон і п'яниця, що добре знається на дорогих винах і тонкощах упадання коло жінок (Збірник про Кропивницького, 1955, 305); Чи йому добрати сенсу в таких тонкощах політики, якою спокушений уже бувалий вояка Жолкевський (Іван Ле, Україна, 1940, 158); Лікар, як ніхто інший, має змогу бачити людину розкритою перед ним і в усіх тонкощах плутаної людської психіки (Юрій Смолич, День.., 1950, 169); Для Гутбродта душевні тонкощі залишалися недосяжними (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 131).
 До тонкощів — до найдрібніших деталей, досконало. Він [письменник] знав до тонкощів усе з початку до кінця, що хотів сказати своїм улюбленим читачам, — а він дуже любив дітей (Олесь Донченко, VI, 1957, 625).