в означеннях
Тлумачення, значення слова «топити»:

ТОПИТИ 1, топлю, топиш; мн. топлять; недок., перех. і неперех.

1. що, у чому, чим і без додатка. Розпалювати й підтримувати вогонь у печі, грубці і т. ін. Розібралась [Маруся], роздяглась, давай піч топити і вечерять наставляти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 27); Вона була гірше наймички; вся важка робота була на їй: і в печі топила, і воду носила, Горпина ж тілько коштувала, чи смачне вариво (Панас Мирний, I, 1954, 61); Катря сидить біля грубки на ослінчику, топить (Степан Васильченко, III, 1960, 118); Біля залізної пічки сиділи Котигорошок, Мишко Цимбал, Стьопа Шандрук і топили сухим бур'яном (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 76); В хаті холодно. Ще грубки не топили. Тому, як дмухнути, — пара сивенька з рота (Андрій Головко, I, 1957, 149); В селі моєму топлять: Ясні дими стоять, І пахощі картоплі Дітвору веселять (Максим Рильський, I, 1960, 187).

2. перев. з дієсл. варити. Палити дрова, солому і т. ін. в печі, плиті для приготування їжі. — А я, — каже [кума], — почула, догадалася, що се ви… Мабуть, втомилися. Може, голодні? А я сьогодні й не топила! Чим прийматиму? (Марко Вовчок, VI, 1956, 286); Приходжу я додому, а хазяїни ждуть мене з базару. Не топили й не варили (Нечуй-Левицький, III, 1956, 265); Прийшов бурлак та до хати, Чи нема що вечеряти? Господиня не топила, Вечеряти не варила (Іван Франко, XIII, 1954, 37); Збіжжя — на горище, дітей на піч, від столу до порога настеляють дошки.. і так живуть [мешканці Криничок], не топлячи, не варячи, доки річка вгамується, доки повінь спаде (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 16).

3. Обігрівати (приміщення), розпалюючи й підтримуючи вогонь у печі, грубці і т. ін. або включаючи опалювальну систему; опалювати. Клим хати не топив і дві зимі [зими] й дві літі [два літа], Від того, бач, що дорогі дрова; І Клим мій одубів... (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 165); Пані Констанція має свої фантазії — в неї топлять соломою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 254).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 194.

Коментарі (0)

ТОПИТИ 2, топлю, топиш; мн. топлять; недок., перех. Нагріваючи, робити м'яким, рідким. З тіста бгали [дівчата] шишечки; Оливо топили (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 60); Вона, ота У рака, Біля коминка присіла Вкупі з сином, з тим Ласкаром, Топлять олово, ллють кулі (Леся Українка, IV, 1954, 168); Весняне сонце ясніло у всій красі, топило сніги, сушило болота і втискалося до кожного кутика,.. будило найменшого черв'ячка, найдрібнішу мушку до нового життя (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 103); На деяких вулицях міста топили у великих казанах смолу і заливали нею вибоїни в тротуарах (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 286);  * Образно. І щось у грудях топить лід В любові несказанній, І я дивлюсь тобі услід, Як сонцю в день останній (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 257);
//  Добувати плавленням; виплавляти, витоплювати. — Я керую великим комбінатом. Ми топимо чавун і варимо сталь (Натан Рибак, Час, 1960, 797); — На завод піду, алюміній буду топити (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 463); Герої нашого часу приборкують сили космосу й атома, сіють хліб і топлять метал, підіймають цілину і підкоряють Антарктиду (Літературна Україна, 30.IV 1963, 1).
Лій топити див. лій.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 194.

Коментарі (0)

ТОПИТИ 3, топлю, топиш; мн. топлять; недок., перех. і без додатка.

1. Силою занурюючи в воду, змушувати опускатися, падати на дно; затоплювати. Броньові кораблі там на морі — реквієм для піратів морів, тих, що вміють топити та бити лиш беззбройних (Володимир Сосюра, I, 1957, 494); [Балтієць:] Щоб не дісталась могутня зброя — Чорноморська ескадра — в руки ворога, треба негайно топити бойові кораблі (Олександр Корнійчук, I, 1955, 60);
//  Покриваючи хвилею, заливаючи водою або кидаючи, затягаючи у воду людину, тварину, змушувати тонути. [Співець (кидається до Тірци, за ним юрба розбуджених людей):] Та я ж тебе, злочиннице, втоплю! [Юрба:] Топіть Тії топіть! Вона посміла втопити наші святощі сіонські! (Леся Українка, II, 1951, 155); [Дівчата:] Прощавайте, соколи наші... Нехай вас сонце не пече, нехай вас дощі не мочать, нехай вас море не топить (Степан Васильченко, III, 1960, 23); — Божевільний, що ти робиш? Мого чоловіка... Не смій! Не смій топити! Але Прохор знову пірнув під воду і, вхопивши Карпа за ногу, потягнув у глибину (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 154); — Топіть їх, клятих шкідників [жучків кузьки], топіть! (Олесь Донченко, VI, 1957, 57);  * Образно. Правда з моря вирятовує, а неправда в калюжі топить (Номис, 1864, № 6689). Топити погляд (око, очі, зір) у що, в чому, куди, де — спрямовувати погляд (очі, зір) на що-небудь; втуплюватися поглядом (очима, зором) у щось. Дарма топлю очі в крайнебо блакитне; Усім воно ясне, ласкаве, привітне; ..Від його ж на мене недолею віє, Як гляну в крайнебо — серденько занив (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 31); Любо звуки пити і пісні гірського потоку, безміром життя упиватися, топити око в ніжних розмріяних світлах!.. (Гнат Хоткевич, II, 1966, 49); Дзвіниця... ні, друга: ця на стовпах, А та була.. висока; Звідтіль не раз топив я своє око По темрявих, замислених лугах (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 173).

2. в чому, перен. Заглушати, тамувати в собі думки, почуття, переживання, зазнаючи знегод, горя і т. ін. Роби на других дні та ночі, На хвилю праці не заспи; А візьме сум, заплачуть очі, — У чарці горенько топи... (Павло Грабовський, I, 1959, 51); Тож у горілці здебільшого топили [селяни] тоді свої численні біди, своє безземелля, образи та кривди (Євген Кротевич, Сини.., 1948, 19).
Топити в крові — здійснюючи масове кровопролиття, ліквідовувати щось. Кругом клекотів і сміявся вогонь, валились будівлі неначе живі, страждання братів ми топили в крові (Володимир Сосюра, I, 1957, 451); Топити горе див. горе.

3. Заливати, покривати (про воду, хвилю і т. ін.). У старовину, як води в річці було мало, то й в балці сухо було; а як її більшало в річці, то вона заливала й балку, а в великі дощі розливалася широко й далеко по степу, топлячи хліб (Борис Грінченко, I, 1963, 402);  * Образно. Вівса, пшениці, ячмені — все це зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирав в полон (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 227).

4. перен., розм. Ставити кого-небудь у безвихідне становище, робити когось до краю нещасним. Вийшов батько двері одчиняти, я йому в ноги кланяюсь та плачу: — Татоньку ріднесенький, не топіть своєї дитини! (Марко Вовчок, I, 1955, 62); — Може, в йому обрік грає, бо він багатого батька син. Може, цей обрік переграє в йому, і він осядеться. Тоді я прийму його за зятя.. Хіба я не мати, щоб топила свою дочку? (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 365); — Дочка, звісно, не хотіла [заміж], цілий тиждень від заручин до весілля все було плаче та просить: «Матіночко рідна, не топіть ви моєї головоньки!» (Леся Українка, III, 1952, 470);
//  Зводити наклеп на кого-небудь; обмовляти, видавати когось. — На каверзи пускаєшся, п'янице? Не тілько себе губиш — других топиш! (Панас Мирний, I, 1954, 284); Шугалія сподівався на його підтримку, а коли Перегуда умив руки, то Пилип, видно, плюнув на все й почав топить [на суді] і його (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 594).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 195.

Коментарі (0)