ТОРОХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. перех. і
неперех. Однокр. до торохкати, торохати. Торохнув
постріл, і темна хвиля небуття поглинула Кристю
(Ярослав Гримайло, Незакінчений роман, 1962, 326); Найцікавіший
спосіб полювати дрохву — це підкрастись до табуна на
постріл і торохнуть (Остап Вишня, II, 1956, 225);
// Із силою
вдарити чимось кого-небудь, влучити в когось — щось.
Зажмурив повіки Змій, а Іван як торохне його палицею,
мало з ніг не збив (Анатолій Шиян, Іван — мужицький син, 1959,
68).
2. неперех. Голосно відповісти, заспівати тощо (звичайно про гурт людей). — Здоров, батьку І — торохнула йому [сотникові] громада (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 162); Наш Омелько ненароком торохнув серед притихлих на світанні вулиць на ввесь свій дужий голос [пісню] (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 583).
3. перех. Пострілом, громом і т. ін. убити. [Сотник:] Чи правду кажеш, пане хвилозофе [філософе]? [Хома:] Та щоб мене тут перед вами небесний грім торохнув..! (Марко Кропивницький, V, 1959, 230); Зайчишки [зайчики].. попадаються. І густенько... Лисичку іноді торохнеш... (Остап Вишня, II, 1956, 147).