ТОРОПЛЕ́НИЙ, а, е, розм. Який перебуває в стані
дуже великої розгубленості, замішання;
приголомшений, очманілий, божевільний. То бігала [Дидона],
якби шалена, Стояла довго тороплена, Кусала ногті
[нігті] на руках (Іван Котляревський, I, 1952, 84); — Ей, люде добрі! —
кричать інші селянам, що, мов тороплені овечки,
блукають по полю. — Рятуйте нас, а то й вам те буде!
(Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 175); Скулився [Бекір] долі
біля порога і щохвилини скакував — заспаний,
наляканий і тороплений, хоч його поміч не була потрібна
(Михайло Коцюбинський, II, 1955, 155); — Чого нас лякаєш! Заткни каглу,
ми не тороплені! — гримнув на нього Лесь Якубенко
(Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 645); * У порівняннях. Із келії
матушки-ігумені вискочила келейниця і кидалась по
подвір'ї, мов тороплена (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 109);
// Який
виражає розгубленість, замішання. Тороплені очі.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 206.