ТОВКМАЧИТИ, чу, чиш, недок., розм.
1. перех. Докладаючи зусиль, заштовхувати, занурювати кого-, що-небудь у щось. Ставши край рову і весело орудуючи рогачиком, він став товкмачити овечат, щоб аж пірнали у той підігрітий каламутний розчин (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 327); Він підсолював корми, разів чотири на день товкмачив Айстрину морду у відро з водою (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 64).
2. перех. Бити кого-небудь. Вже вдесяте товкмачив [Халявський] себе то по голові, то по грудях кулаччям і тільки що надумав було головою об стіну товктись... аж... рип! .. і увійшла у хату бабуся (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 209); — Гамселити [панів], — підказав Покиван. — Товкмачити, — підказали з юрби. — Дубасити! (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 368).
3. перех. і неперех. Уперто намагатися роз'яснити
що-небудь, настирливо примушувати зрозуміти щось.
— Невже мені треба вам товкмачити таку просту
психологічну річ, що коли людина клопочеться про ту особу,
яку кохає, вона не думає за себе..? (Любов Яновська, I, 1959,
443);
// Пояснювати щось, повторюючи те саме. Шеф
викликав нас [футболістів] до контори й нудно
товкмачив, яка нам, мовляв, випала честь і як ми повинні
пишатися (Юрій Яновський, II, 1954, 24).
Товкмачити голову кому чим — часто повторюючи,
примушувати когось засвоїти, запам'ятати що-небудь.
4. рідко. Те саме, що тлумачити. Критик часто-густо ламає голову, відшукуючи ключ до темного місця, двозначного виразу, цілком суб'єктивно товкмачачи його (Василь Еллан, II, 1958, 86).