Словник української мови

ТРАДИЦІ́ЙНИЙ, а, е. Який є традицією (у 1 знач.); який ґрунтується на традиції й закріплений нею. Заохочена мимовільним порятунком бідних хворих, вона стала думати, чи не можна завести традиційну аптечку, якою прабабки славились (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 105);
//  Такий, що відповідає усталеним нормам, зразкам, звичаям і т. ін.; звичний. Килина Іванівна не була тією традиційною мачухою, яка поїдом їсть пасербиць та пасинків (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 147);
//  Який відбувається за встановленою традицією, який влаштовують за прийнятим звичаєм. Під Новий рік у клубі письменників відбувався традиційний вечір (Петро Панч, В дорозі, 1959, 330); Пізньої московської осені відбувався традиційний матч гребців (В ім'я Вітчизни, 1954, 63);
//  Прийнятий за традицією, який став звичайним, обов'язковим. Широкою алеєю поспішали робітники-металісти в своїх синіх одягах, муляри, теслярі, аж до підборіддя замотані в традиційні сірі фартухи (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 369); Ми були в червоних майках — нашій традиційній одежі, німці — в білих із свастикою (Юрій Яновський, II, 1954, 25); Залізобетон замінив цеглу — одвічний традиційний матеріал. Він дозволив вдвічі зменшити вагу будинків (Вітчизна, 9, 1964, 203).