ТРАДИЦІ́ЙНИЙ, а, е. Який є традицією (у 1 знач.);
який ґрунтується на традиції й закріплений нею.
Заохочена мимовільним порятунком бідних хворих, вона
стала думати, чи не можна завести традиційну
аптечку, якою прабабки славились (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 105);
// Такий, що відповідає усталеним нормам, зразкам,
звичаям і т. ін.; звичний. Килина Іванівна не була тією
традиційною мачухою, яка поїдом їсть пасербиць та
пасинків (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 147);
// Який
відбувається за встановленою традицією, який влаштовують за
прийнятим звичаєм. Під Новий рік у клубі письменників
відбувався традиційний вечір (Петро Панч, В дорозі, 1959,
330); Пізньої московської осені відбувався традиційний
матч гребців (В ім'я Вітчизни, 1954, 63);
// Прийнятий за
традицією, який став звичайним, обов'язковим.
Широкою алеєю поспішали робітники-металісти в своїх
синіх одягах, муляри, теслярі, аж до підборіддя
замотані в традиційні сірі фартухи (Олесь Досвітній, Вибр., 1959,
369); Ми були в червоних майках — нашій традиційній
одежі, німці — в білих із свастикою (Юрій Яновський, II,
1954, 25); Залізобетон замінив цеглу — одвічний
традиційний матеріал. Він дозволив вдвічі зменшити вагу
будинків (Вітчизна, 9, 1964, 203).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 224.