Словник української мови

ТРАНС, у, чол. Форма психічного розладу, що проявляється в затьмаренні свідомості та в автоматичному здійсненні різних учинків, дій. — А це не містифікація? — Можна перевірити! — Анатоль певний. — Це є справжній транс, глибокий сон — наслідок навіяння (Яків Качура, II, 1958, 335); Ще древньогрецькілікарі описували випадки, коли людина вночі при повному Місяці піднімалася з ліжка і з закритими очима, немов залишаючись у стані сну чи якогось трансу, виходила з дому, з неймовірною легкістю вилазила на дахи будинків, верхівки дерев (Наука і життя, 9, 1965, 30);  * У порівняннях. Увесь цей день Коломийська перебувала наче в якомусь трансі. Робила все, що потрібно. Але робила це все якось бездумно, машинально (Радянська Україна, 24.XII 1971, 4);
//  Підвищене нервове збудження з втратою контролю над своїми вчинками. У якомусь хворобливому трансі Марія поставила бідон під дровами й повернулася назад, до вбитого ворога (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 41).

ТРАНС... Перша частина складних слів, що означає: а) рух через якийсь простір, перетинання його, напр.: трансарктичний, трансєвропейський, трансполярний, транссибірський і т. ін.; б) проходження, розташування відповідно до того, що виражено в другій частині слова, напр.: трансальпійський, трансурановий і т. ін.; в) передачу або позначення за допомогою чогось, напр.: транслітерація.