ТРЕТЯ́К, а, чол.
1. розм. Трирічна домашня тварина. Корова здохла, третяк настромився на кілок і пропав (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 202); — За нею Окуні дають тобі три з половиною десятини, воли-третяки, плуга, дряпак, борону і таку скриню, що пара коней з місця не зрушить (Михайло Стельмах, I, 1962, 533).
2. Третій за часом утворення, вильоту рій із старого вулика. — Оце раз як обпали бджоли (третяк навісний!), то, їй-бо, думав, пропаду на груші! (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 89).
3. заст. Потрійне притоптування в танці. «Гоп!» —
гукав [Омелян Косюра], у боки взявшись, сипав
третяками, І навприсядки пускався, й колесом крутився, Поки
дружку вибив з сили, а сам не втомився (Українські поети-романтики.., 1968, 563).
♦ Зубами третяка вибивати — дрижати, тремтіти
від холоду або страху так, що зуб на зуб не попадає.