ТРІСТЯ́, я, сер., діал.
1. Трясовина, драговина. — Я хутко, миттю постараюсь В трістя його к чортам загнать (Іван Котляревський, I, 1952, 67); — От вона [машина] тільки колесом наскоче, паличка переломиться, бойок ударить у капсуль — і полетить машина в безвість і трістя (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 722).
2. Очерет. А князь Ігор горностаєм К трістю підбігає, Скочив гоголем на воду, На коня впадає (Степан Руданський, Вибр., 1949, 152).