ТРІУ́МФ, у, чол.
1. У Стародавньому Римі — урочистий вступ полководця та його війська у столицю після переможного завершення війни, що супроводжувався виявом почестей. Далі, потрійним тріумфом до Римського замка вступивши, Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста в великому місті присвячує храмів обітних (Микола Зеров, Вибр., 1966, 258).
2. Видатний, блискучий успіх, перемога; торжество.
[Неріса:] Якби ти в Рим дістався з Меценатом
і там здобув заслужений тріумф, — .. то рідні лаври
наче ряст весною, прослалися б тобі попід ногами
(Леся Українка, III, 1952, 442); Коли надійшла телеграма від
уряду, все залунало з подвоєною силою, все підвелося,
радіючи тріумфу вченого (Олександр Довженко, I, 1958, 496); З дня
на день усі чекали закінчення війни.. Здавалось, година
розв'язки ось-ось настане і найпотужніші радіостанції
світу нарешті привітають людство з великим
тріумфом (Олесь Гончар, III, 1959, 387);
// Взагалі перемога, успіх
кого-небудь. Мужчина, певний тріумфу, зривається,..
випростовує руки і вже держить свою вибрану в обіймах
(Іван Франко, VI, 1951, 224); За столом здіймався страшенний
заколот.. Кінчалось звичайно тріумфом слабішої
сторони, та в ґрунті були задоволені всі (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
321).
З тріумфом — як переможець, з почуттям гордості
й радості за свій успіх. [Хвора:] Боролося воно
[місто], змагалось, як уміло, А потім мусило одперти
браму, І вороги ввійшли з тріумфом в неї (Леся Українка,
I, 1951, 119); Дамаскін з тріумфом поглядав на
капітана (Ле і Левада, Південний захід, 1950, 233).