ТРІУМФУВА́ТИ, ую, уєш, недок., неперех. і рідко перех.
1. Урочистим, всенародним святом відзначати
перемогу; святкувати, радіти з нагоди перемоги. Прага
співає, дзвенить, тріумфує, впиваючись радістю весни
й перемоги (Олесь Гончар, III, 1959, 458);
// перен. Перемагати,
брати гору над ким-, чим-небудь. Життя тріумфувало
у двобої, Життя крізь смерть Утвердило себе... (Василь Симоненко,
Земне тяжіння, 1964, 23);
// перен., рідко. Височіти
над чимось. Монументальна Софійська дзвіниця.
Тріумфальна — так називали її в минулому. Вона й справді
тріумфує над архітектурним ансамблем (Знання та праця,
4, 1971, 16).
2. Радіти, бути гордим з приводу якогось успіху. Присуджувано премії. Я тріумфував, бо всі ті костюми, яким я присудив премії, якраз дістали їх (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 193); Русевич одверто тріумфував; нарада нічого не змінила, директор виразно показав, що Каргатові та всім його однодумцям не пощастило підбити адміністрацію на рискований експеримент (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 339); Наталя глузливо, тріумфуючи в серці перемогу, похитала головою (Олесь Донченко, VI, 1957, 79).