Словник української мови

ТРО́ЙКА, и, жін. Троє коней, запряжених поряд в один екіпаж. Бігла тройка холодком, Баска, — без втоми і упину (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 375);  * У порівняннях. Ти казав: — Вітчизно люба, з ворогом я поборюсь! Буде мчать поміж народів мов та тройка — славна Русь... (Павло Тичина, II, 1957, 283);
//  Екіпаж із запряженими в нього трьома кіньми. — Я було вимкнуся з братом і з його товаришами, нібито в театр, а самі замість того на тройках у Стрельну — весело так!.. (Леся Українка, III, 1952, 600); Батько скакав тройкою з кучером, маючи в бричці десять пудів покупок (Збірник про Кропивницького, 1955, 9); І мчиться божевільна тройка з Петербурга в Оренбург, несучи бентежного поета, рядового Тараса Шевченка (Максим Рильський, X, 1962, 38); Захлинаючись від захоплення, вони наввипередки описували розкішні степові пікніки, катання на тройках (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 143).