в означеннях
Тлумачення, значення слова «трощити»:

ТРОЩИТИ, щу, щиш, недок., перех.

1. З силою ламати, розбивати на частини, руйнувати. Удесяте оповідала [Мелася], як той [ведмідь] усе трощив і валив (Марко Вовчок, I, 1955, 343); Буря виє, завиває І сосновий бір трощить (Українські поети-романтики.., 1968, 152); Хоче море човна розламати, Трощить, ломить, піском засипає (Леся Українка, I, 1951, 68); Там і там на берегах [Дніпра] трощили скелі, виймали граніт під котлован гідростанції (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 141); Йому хотілося кинутися до дверей — шматувати ланцюги, трощити двері і щоб звільнити ту.. невільницю... (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 37); Він щоськричав,.. відбивався, перекидав столи, трощив меблі... (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 62);  * Образно. Ураган думок ламав, трощив усі збудовані до цього плани... (Качура, II, 1958, 344);
//  безос. [Кукса:] Та хай би мені щодня лотоки трощило в цурки..! (Марко Кропивницький, I, 1958, 177);
//  Ламати що-небудь крихке. Іван метушився,.. шелестів сухим бадиллям, трощив його і складав на купу (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 346); Кінь трощить і трощить копитищами зашерхлі калюжки (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 197).

2. Завдавати ударів кому-небудь, бити що-небудь. Хвеська [вийшла] — з жалобою на свого — хай посадять на тиждень у чорну, щоб знав, як їй боки трощити (Панас Мирний, III, 1954, 48); Крига, ухопивши довбню за один кінець, пішов трощити ворожі голови (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 185); Хазяйка видалась мені справжнісінькою відьмою. Щоранку вона трощить дітей чим попало (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 75);
//  перен. Завдавати поразки супротивникові, перемагати, нищити. В Аркадцях закипіла кров! Одні других випереджають, Врагів, як хмиз, трощать, ламають; Така підданців єсть любов (Іван Котляревський, I, 1952, 256); [Комісар:] Чому не вислано підмоги, чому мовчали гармати лінкорів, коли нас трощили на фронті... (Олександр Корнійчук, I, 1955, 31).

3. розм. Жадібно їсти, поїдати. Тут трощили все, чого понавозив Антосьо: кури, гуси, ковбаси (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 161); Володя тим часом як допався до чаю з черствими пирогами й трощив їх, аж глянути було страшно (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 128); Черва від святої води заворушилась, та як чесонула... Так то їла листя, а то вже гіллячки трощить... (Остап Вишня, I, 1956, 80);
//  Гризти, розгризати запопадливо, з шумом. Раз по раз насінину за насіниною вона [Мар'я] одно кидала у рот і, як миша, трощила своїми дрібними зубами (Панас Мирний, III, 1954, 235); З правого боку жінки голосно трощили насіння (Григорій Епік, Тв., 1958, 226).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 287.

Коментарі (0)