ТРУДНО.
1. Присл. до трудний 1, 2. Потім до огнища
йде [Бавкіда] і в попелі ще нехолоднім Жар вигрібає,
кори докидає і листу сухого, Трудно і пильно старечим
диханням огонь здобуває (Микола Зеров, Вибр., 1966, 326); Нам
же не з неба щастя летіло, ми його важко й трудно
здобували (Юрій Яновський, II, 1958, 253); — Є у вас, бабо,
син. та ще й який сині Революціонерами звуть таких
людей. — Еге ж, еге ж, так і він себе трудно назвав.
Має ім'я трудне і життя — таке ж… (Михайло Стельмах, I,
1962, 611); Очі їй знову заходили слізьми і вона боялася,
коли б сльози знов не зруйнували їй так трудно
відбудованої краси (Леся Українка, III, 1952, 713); Хлопець квапився,
напихав повен рот і трудно ковтав (Іван І. Волошин, Озеро..,
1959, 150);
// Зазнаючи труднощів, страждань, мук.
І росло ж воно [дитя] трудно..: усе нездужає, та
нездужає, та квилить (Марко Вовчок, I, 1955, 268); В селі, коли
хто трудно помирав, дзвонили на відхід душі (Михайло Стельмах,
I, 1962, 168);
// Долаючи матеріальні труднощі, нестатки
й т. ін. — Не доведи, господи! На цього [коня] вже
як і трудно стягалися, не дай бог заведуть, хоч тоді
у яму лягай (Андрій Головко, II, 1957, 135);
// Затамовуючи в
собі якісь почуття; стримано. За два кроки від нього
стояв Шевчук, затуливши долонями обличчя, і теж
плакав, трудно, як плачуть звичайно чоловіки (Андрій Головко,
II, 1957, 607);
// Нерівно, з перебоями (про биття
серця). Мати глибоко зітхнула; у неї чогось серце так
трудно забилось... (Панас Мирний, IV, 1955, 38).
2. у знач. присудк. сл., перев. кому. Тяжко фізично;
важко. — Ох, трудно мені! Батіночку рідненький,
матіночко моя, голубочко! Рятуйте!.. поможіть мені!..
Смерть моя! .. не дає... мені дихати!.. (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 82); Він дивився на все це, а серце його, наче хто
давив у лещатах, так йому було боляче та трудно...
(Панас Мирний, I, 1949, 340); Остап повзе. Йому трудно,
кожну купину доводиться брати з бою (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
367);
// Сумно, гірко, прикро. Повернувся я знов у свою
хату. Нудно, пусто, трудно мені, одинокому і
самотньому (Марко Вовчок, VI, 1956, 255);
// Важко матеріально;
сутужно, скрутно. — Гроші тягни з себе, мов жили:
подать дай, мирське дай, сюди дай, туди дай.. Вже
й тепер сутужно, вже й нині трудно (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
113); — Та воно, діти, рік трудний... — Ніхто не
каже, що легкий, — все більше розпалювалась Вутанька.
— Нам трудно, а робочим удвічі трудніше! (Олесь Гончар,
II, 1959, 150);
// з ким—чим. Не вистачає кого-,
чого-небудь. Він боявся порозганять бурлак [бурлаків] з
заводів. З робітниками було тоді дуже трудно (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 214);
// з інфін. Досить важко, над силу.
Мені так трудно справлятися з римою (Панас Мирний, V,
1955, 384); — Я вже давно живу в Одесі і вмію й
по-вашому говорити, — обізвалась Гликерія, — трудно було
навчитися, але я таки перемогла трудноту й навчилась
(Нечуй-Левицький, III, 1956, 390);
// з інфін. Нелегко, складно.
Спасибі Вам за вірші. Питаєте, чи добре. Це трудно
сказати (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 276); — Зайця тепер
трудно зустріти: озимина підросла (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 143).
♦ На серденьку трудно див. серденько.