ТРУЇТИ, трую, труїш, недок., перех.
1. Знищувати,
морити отрутою і т. ін. — Ми зрубуємо кущі,
палимо їх, а коріння з філоксерою труїмо отрутою в
землі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 203); — Ну й тютюн у тебе,
тільки гадюк труїти (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954,
222); Твердили, ніби хтось ту хворість насилає, труїть
худобу (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 107);
// Умертвляти
когось отрутою. Казка про мачуху царицю,.. що то
труїла свою пасербицю (Леся Українка, V, 1956, 48); —
Почнемо, — каже [вчителька], — з «Ой, не ходи, Грицю,
та й на вечорниці».. Маруся труїть Грицька, а сама
співає... (Остап Вишня, I, 1956, 240); * Образно. Щоб ви
[слова] луну гірську будили, а не стогін, щоб краяли, та
не труїли серце (Леся Українка, I, 1951, 191);
// Додавати до
чогось отрути, просочувати, насичувати щось нею.
— Чуєте? Вони рубають нам виноградники! Палять їх!
Землю святу труять (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 203); Труїти
воду; Труїти повітря;
// розм. Завдавати комусь
шкоди, спричиняти захворювання. Хлопці [за
угорсько-німецького панування в Закарпатті] калічили себе,
труїли, аби не йти до армії (Василь Кучер, Дорога.., 1958,
187).
2. перен. Позбавляти когось душевного спокою,
рівноваги; спричиняти страждання. От якби мати вірну
дружину, тиху, сумирну, щоб перед нею можна було
розкрити своє серце, показати, що там наболіло,
запеклося, що труїть чоловіка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 22);
Полягали спати. Тільки примовкли — знову кинулась,
люто сипнула з усіх кутків густа стума, труїла,
обмарювала: не там вікна, не туди стіни, вся кімната тоне
кудись в чорне провалля (Степан Васильченко, II, 1959, 114);
//
Хвилювати, бентежити. Той поцілунковий напій Мене труїв,
труїв (Микола Вороний, Вибр., 1959, 174); Знов-бо та
солодка мука, Те гірке кохання знов Труїть і небесно
мучить У недужнім серці кров (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969,
392); І образа, і лють, і гірке почуття власної немочі
труїли йому душу, пекли думки, не давали спокою
хворому серцю (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 573); Гіркі
мислі труїли їй мозок (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958,
318).
3. перен. Робити неприємним, безрадісним.
Найближча і найдорожча людина, його жінка, труїла йому
найкращі і найлюбіші хвилини в житті (Панас Мирний, III,
1954, 373); Минає осінь. Хоч надворі було ще тепло,
але в душі крига сковувала думку, труїла молоде життя
(Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 210);
// Послаблювати вияв
якогось позитивного почуття. [Поліксена:] Ні,
Кассандро,.. Невинна ж ти, що хвора.., що ти собі та й
людям труїш радість (Леся Українка, II, 1951, 257).