Словник української мови

ТРУТ 1, а, чол.

1. Гніт або висушений гриб трутовик, який займається від іскри і використовується при викрешуванні вогню. [Дядько Лев (сідає під дубом на грубу коренину і пробує викресати вогню, щоб запалити люльку):] Аякже! викрешеш! і губка змокла... і трут згубився... (Леся Українка, III, 1952, 210); Він кресав і кресав вогонь. Ось почав тліти, а далі спалахнув ясним вогником трут (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 106).

2. Те саме, що трутовик. З щілин дубової колоди пробивався трут.

ТРУТ 2, а, чол. Те саме, що трутень. Цар і трут на дурняк живуть: інші працюють, а вони мед їдять (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 3); Мов нараз світ погас, зблід наш Мирко, як хустина; вже сварить його й дитина, що він трут і галапас (Осип Маковей, Вибр., 1954, 433).