Словник української мови

ТРИНЬКАТИ 1, аю, аєш, недок., перех. і неперех., розм. Неощадливо, нерозумно витрачати гроші, майно тощо. [Петро:] А то з панночки, ти думаєш, буде помішниця [помічниця]? Тільки тринькатиме добро, зароблене моїми руками (Панас Мирний, V, 1955, 190); — З дитинства поневіряючись по наймах, багато літ працюючи на власницю-поміщицю, названу в народі Фейншею, я, хоч не пив і не тринькав у житті, проте залишився й понині у великих злиднях (Олесь Гончар, II, 1959, 55).

ТРИНЬКАТИ 2, аю, аєш, недок., розм.

1. перех. і неперех., на чому, рідко. Те саме, що бренькати 2.

2. тільки 3 ос. неперех. Видавати уривчасті дрижачі звуки. В тиші потемків байдуже тринькав цвіркун (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 103);
//  Видавати ритмічні, розмірені звуки.