в означеннях
Тлумачення, значення слова «тугий»:

ТУГИ́Й, а, е.

1. Дуже натягнений або стягнений. Поряд із луком тугим лежав сагайдак там (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 353); Небо, хвилини і хвилі, вітер, вітрило туге... Чайки мої сизокрилі, хто вас покликав на герць? (Володимир Сосюра, I, 1957, 126); Спрожогу він [ведмідь] необережно торкнувся приманки. Враз кілька мотузків оперезали його і зашморгнули в тугі петлі (Микола Трублаїні, I, 1955, 176);
//  Міцно скручений, сплетений; щільний. Яків ліниво вніс з сіней холодного, тугого околота (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 434); — Но!!! Та все це марно. Зрушити не в силі Коника ні крики, ні тугий батіг (Степан Олійник, Вибр., 1959, 297); Лице засмагле і туга коса, На ній хустинка біла повиса... (Ярослав Шпорта, Ти в серці.., 1954, 84);
//  Який щільно облягає, добре пригнаний. В тугому комірці, з тяжким портфелем, Охайний, чепурний і мовчазний, Він перебув тут вік свій нелегкий Над статистичним ділом невеселим (Максим Рильський, II, 1960, 88); А в неї під пахвою рана Кривавить пов'язку тугу. Але ж бо дочка партизана Й сама не лишалась в боргу (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 70).

2. Щільно заповнений, набитий або добре наповнений, надутий. Мотря з пазухи виймає тугий вузлик, зубами розв'язує його і витрушує в дідову шапку своє срібло і мідь (Михайло Стельмах, I, 1962, 387); Помахуючи тугим портфеликом з книжками, Марійка Поліщук вийшла на вулицю (Олесь Донченко, V, 1957, 219); А щедра осінь в кожний двір завозить Валки возів в тугими лантухами (Іван Вирган, Квіт. береги, 1950, 15);
//  Соковитий, міцний, твердий. На кленах і каштанах стали тугими смолисті бруньки — от ще трохи пригріє сонечко, і вирветься з них на світ нестримне зелене листя (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 81); Вузлаті гілки груші одним краєм повисають над городом, а другим над клунею, і в тиші час од часу чути, як зі стріхи падають на землю і відскакують до дровітні невеликі тугі плоди (Михайло Стельмах, II, 1962, 33);
//  З налитим, пругким тілом (про людину, тварину). Прокіп обіймав оком Гафійку. Туга, здорова, чиста — вона світилась на сонці, як добра рілля, як повний колос (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 41); Він [кінь] був маленький, незавидний, але на диво тугий і, видно, невтомний (Олесь Гончар, I, 1954, 79);
//  Налитий, пругкий (про тіло та його частини). Вона побігла мовчки, швидко мелькаючи тугими, гарно виточеними литочками (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 14);
//  Сповнений сили, міці. — Отаким нам треба бути, — стисне й покаже [Артем] тугий, як вилитий, ковальський кулак (Андрій Головко, II, 1957, 408); Шмалько, мов тур, наліг на неї своїм тугим плечем, і хвіртка з гуркотом полетіла на землю (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 87).

3. Який важко піддається стисненню, розтяганню, повертанню тощо. Денис зачиня, приклада замки, закручує; інший тугий, так аж крекче, притягаючи та крутячи (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 406); [Кривцова:] Скільки не пробували відкрити [флакон], не піддається. Пробка надто вже туга (Іван Кочерга, II, 1956, 433);
//  Повільний, важкий. Тугий ріст.

4. перен. Який важко піддається будь-якому впливу, умовлянню і т. ін.; який не має схильності до чогось, важкий у стосунках. — Покорись йому, серце! ..Він, правда, трохи якийсь цупкий, тугий! Але до всього можна гейкнуть (Нечуй-Левицький, I, 1956, 390); Шрам сів кінець стола, підпер руками сиву голову і гірко заплакав. Усі засмутились. Здивовався [здивувався] гетьман. Знав він Шрамову тугу натуру (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 84); На що Скиба Іван — тугий до людей, а й його прихилив [Гармаш] до себе за один вечір (Андрій Головко, I, 1957, 325); — Швець, який навчав менег правда, був добрий, славився на все місто. На науку, правда, тугий був. У рік більше, як одної операції не навчав.. З норовом був дід (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 139);
//  Який погано розуміє, повільно засвоює.

5. перен. Міцний, сильний у своєму русі. Ще мить — і вибух, десь тут, зовсім поруч. На спину летять грудки землі, в лице б'є туга повітряна хвиля… (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 137); Холодний душ стряс тіло, проте Катерина не закрутила крана, а навпаки — ще більше підставила плечі під тугі струмені (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 212); Марта, накриваючи землю спідницею, присідає біля вим'ястої Калини, і тугі струмочки то дзвінко б'ються в клепки дійниці, то глухо спінюють надоєне молоко (Михайло Стельмах, II, 1962, 310); Таня стояла біля самої кабіни. Їй в обличчя бив тугий, весняний вітер (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 134).

6. перен., розм. Який важко дається, добувається; недостатній, поганий. Трудне життя, як не крутись... А щей крутитись не завжди є на чім та біля чого: тугі заробітки (Андрій Головко, II, 1957, 397).
Туге вухо див. вухо; Тугий на вухо — про людину, яка погано чує, глухувата. — Воно [дитя], звиняйте, малим з печі впало. З тієї пори і пішло... І на око стало сліпе, і на вухо стало туге (Олександр Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 66).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 310.

Коментарі (0)