ТУПЧА́К, ТОПЧА́К, а, чол., заст. Вітряк з кінним приводом. — Тепер упаять [знову] тупчак... То жди того вітру, коли він повійне, щоб у вітряку змолоти, а то тобі повсякчас є... Схотів, загнав коня... Хай тупцюється... а млин меле... борошно сиплеться (Панас Мирний, I, 1954, 197); Замішавшись між в'язнів, він довго ходив, мовчазно приглядаючись до того, як тупцювали по кругу, мов коні на тупчаку, пари з важкими ношами (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 296); Дме патлатий у трубу, надувся, топчешься ногами, як коняка в топчаку, й веселим оком підморгує танцюрам (Степан Васильченко, I, 1959, 243).