Словник української мови

ТУПЦЮВА́ННЯ, я, сер. Дія за значенням тупцювати і тупцюватися. Шість годин тривало це безглузде тупцювання по глибокому снігу (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 185); Після довгих вагань, тупцювання по кімнаті й покашлювання зважився [Костянтин Павлович] і тихо, удавано байдужим тоном, так ніби між іншим, обізвався (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 175).
♦ Тупцювання на [одному] місці — відсутність руху вперед, розвитку. Учений не має права жити минулою славою, вважати науковий ступінь самоціллю. Тупцювання на місці — це ознака застою, занепаду ученого (Наука і життя, 12, 1962, 5).