в означеннях
Тлумачення, значення слова «тупий»:

ТУПИ́Й, а, е.

1. Який погано ріже, коле; не нагострений, недостатньо нагострений; протилежне гострий. Такий тупий ніж, що й киселю не ріже (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 296); Карпо ледве володав руками, морщив носа, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа (Нечуй-Левицький, II, 1956, 264); Він пам'ятає шаблю гостру, а може, щерблену й тупу, блискучу й довгу, наче постріл у ночі тьмі... (Володимир Сосюра, II, 1958, 350).

2. Який не звужується або мало звужується, заокруглений на кінці. — Ге-ге-ге! — вигинає білі крила Розбійник [гусак] і червоним тупим дзьобом хапав Давида за ремінний ґудзик свитини (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 109); Танк голосно заскреготав, підкинув догори тупе рило і.. поповз уперед (Петро Панч, В дорозі, 1959, 115).
Тупий кут, геом. — кут, більший 90°, більший від прямого.

3. перен. Який не має достатньої гостроти сприйняття, недостатньо розвинений (про розум, органи чуттів і т. ін.). Що робить з тупим, як камінь, мізком, Чим розігнать нерушливість [непорушність] глуху? (Павло Грабовський, I, 1959, 595); Тупий зір; Тупий слух;
//  із сл. голова. Нерозумний, дурнуватий. Знане також те загально, Що він [князь] і його підвладні.. мали зроду Голови тупі на диво (Іван Франко, XIII, 1954, 12).

4. перен. Розумово обмежений, некмітливий, нетямущий. Це синок дрогобицького крамаря, тупе, низьколобе створіння, з зашийком молодого бугая (Петро Колесник, Терен.., 1959, 22); В свій час царські тупі чиновники всіма засобами ставили перепони вихідцю з народу Ломоносову (Павло Тичина, III, 1957, 57);
//  до чого, в чому. Нездібний, нездатний до чогось. Тупий до книжки, тяжкий на думання у він мав велику охоту до різних механічних праць (Іван Франко, VII, 1951, 296); На співи, на приговори, на танці здатна [Санька]. А в роботі тупа (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 201);
//  В якому проявляється розумова обмеженість. Перед ним встав наче живий важкий директор з грубим застиглим обличчям, налитий тупою пихою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 376); Тупою самоповагою взялося лице [Остапа] (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 214).

5. перен. Який характеризується притупленістю, не виражається бурхливо. Дьяконов .. не знаходить у своєму спустошеному серці нічого, крім тупого відчаю, зневіри у всьому й прокляття (Олесь Гончар, II, 1959, 439); Крайнюк давно вже забув, ще таке страх. Його опанувала якась тупа холодна байдужість (Василь Кучер, Голод, 1961, 161);
//  Який нічого не виражає, бездумний (про вираз обличчя, погляд і т. ін.). Демид сидів за столом, стиснувши голову руками, похилившись над листом, і тупим, нерозумним поглядом дивився в клаптик паперу (Борис Грінченко, II, 1963, 36); Зінька.. стояла нерухома з німим і тупим поглядом (Андрій Головко, II, 1957, 176); Несила дивитися на хату: там за довгими столами сиділи безжальні, з тупими, п'яними обличчями куми (Яків Качура, II, 1958, 14);
//  Який ґрунтується на нерозумності, обмеженості. Перед ними був грізний викривач [Т. Шевченко], який вражає словом жалюгідних у своєму мавпуванні усього чужоземного провінціальних панків і ліберальних на словах самодурів, здатних на будь-який влочин, на тупий і дикий деспотизм (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 48); Коли Камбіс у VI ст. до н. е. завоював Єгипет, його безглузда, тупа жорстокість не знала меж (Наука і життя, 10, 1965, 14).

6. Не гострий, ниючий (про біль). Нудьга в душі, ломота у кістках... Мене всього тупі обсіли болі... (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 69); Біль був такий тупий і неприємний, що Дорош не гнав, як лягти, щоб заспокоїти його (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 166); Він [поранений] ні про що не думав у нічого не відчував, нічого, крім постійного тупого болю (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 129).

7. Глухий, не дзвінкий (про звук). Вискотіла скрипка, ухкали легінці [легіники], витанцьовуючи й тупим звуком вибиваючи постолами (Гнат Хоткевич, II, 1966, 193); Нерчин.. не чув тупих ударів тенісних ракеток в м'ячі (Натан Рибак, Час, 1960, 18); Юрко прокинувся на якийсь незвичний для лісу тупий звук (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 276).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 320.

Коментарі (0)