Словник української мови

ТУРБО́ТЛИВИЙ, а, е. Який виявляє турботу (в 1, 2 знач.); уважний, дбайливий. В тилу, на переформуванні, на відпочинку він був добрим господарем, турботливим батьком. Уболівав, чи добре розміщені солдати, чи не час би попрати білизну (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 96); Привітно посміхнулась [Настуся] йому назустріч, а він.. був приємно вражений присутністю цієї турботливої дівчинки (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 344);
//  Який виражає турботу. — Що з вами, молодичко? Невже вас поранено? — задзвенів над Горпиною турботливий Панасів голос (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 457).