ТУТЕ́ШНІЙ, я, є. Наявний у даному місці,
характерний для даного місця; місцевий. Вона [попадя] ні на
хвилину не вгавала: то гудила порядки тутешні, то
згадувала губернію і зітхала (Панас Мирний, III, 1954, 193);
Розповів він Сахно навіть дещо з тутешніх звичаїв
(Юрій Смолич, I, 1958, 48); З-за музичного павільйону
назустріч їм іде учитель фізики тутешньої школи (Оксана Іваненко,
Таємниця, 1959, 90); — Досить глянути ось на цю піщугу,
щоб зрозуміти тутешнє хліборобство (Олесь Досвітній, Вибр.,
1959, 39);
// Який мешкає або працює в даному місці.
Пішла слава, що Дротівна Маруся і горда і пишна; за
тутешніх парубків не хоче, а жде собі панича із-за моря
(Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 65); Стежкою підіймаються люди —
це чужі, не тутешні йдуть на заробітки в Таврію
(Юрій Яновський, IV, 1959, 11); — А ви хто? — Садівник
тутешній, Мурашко (Олесь Гончар, II, 1959, 385).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 329.