в означеннях
Тлумачення, значення слова «тужити»:

ТУЖИ́ТИ, жу́, ту́жиш, недок.

1. Дуже сумувати, журитися, переживати якесь горе, якусь невдачу і т. ін. Опасувалися, щоб не заподіяв [Павло] собі смерті, бо дуже він вже тужив (Марко Вовчок, I, 1955, 178); Чом тобі хоч вітер не розкаже, Як тужу я й плачу?! (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 288); О перша сивино осінніх днів! Як тужить той, кому твій час наспів, Мов біла провість життєвого спаду (Микола Зеров, Вибр., 1966, 48); Ой чим же я завинила, Що нелюба стала? Дні і ночі я тужила, Та вже й перестала (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 21);  * Образно. Вітер віє, вітер віє, Серце тужить, серце мліє (Степан Руданський, Тв., 1956, 36);
//  за ким—чим, рідко по кому—чому. Мати глибокий жаль, великий смуток, тугу, викликані відсутністю когось, чогось, тим, що хтось (щось) знаходиться десь далеко. Зчорнів я, змарнів я, попід гаєм ходячи, За тобою, мов серденько, тужачи, тужачи (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 452); Важко звикав Михайло до життя в горах. Син степів, він тужив за рідними просторами (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 120); Тут, над морем цим погідним, Я тужу тепер за вами, Любими осокорами (Микола Вороний, Вибр., 1959, 89); Тужив [Дмитро]. Смертельно тужив. По тім нектарі полонинськім, на котрім зріс, міське повітря давило йому груди (Гнат Хоткевич, II, 1966, 103).

2. Плакати, примовляючи; голосити (див. голосити 1). Баба Сикліта одно тужила: — За що ж це мене господь покарав отакими дітьми? (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 31); Припадала [баба] головою до полудрабка й починала тужити: — А куди ж це ми їдемо, куди од'їжджаємо! (Степан Васильченко, I, 1959, 115); Плакала, тужила мати. — Ну, годі скиглити, стара, — сказав Бульба (Олександр Довженко, I, 1958, 219);  * Образно. Сердитий вітер тоскно завивав під стріхою старої Голубаревої хати.. Вітер той і досі тужить і свище у вухах, в серці Марії (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 45);
//  перен. Сумно звучати (про голос, пісню і т. ін.). Тужив далеко десь жіночий одиноко голос (Андрій Головко, II, 1957, 70); Пасуться на стернях отари худоби, пахне дозрілими хлібами, і тихо-тихо всюди, тільки пісня тужить та скаржиться (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 282);
//  перен. Жалібно квилити, кричати (про птахів). День був чудесний, десь дзвеніли кулики, тужила чайка (Максим Рильський, Веч. розмови, 1964, 46).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 312.

Коментарі (0)