Словник української мови

ТВАР 1, і, жін., заст.

1. книжн. Будь-яка істота, живе створіння; тварина. Один Комарик молодий Розхвастався перед старими: «Он, — каже, — як розтягся біс рудий [Лев]!.. Аж сміх бере, як подивлюся, Що перед ним усяка твар тремтить» (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 132); — У морі, кажуть, ні щук, ні карасів не водиться.. Ці тварі солодководні (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 290);
//  збірн. І покладено дідові пасти твар, що сумирна вдачею, врозтіч не кидається (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 25).

2. лайл. Підла, мерзенна людина. За що пак милує господь Лихую твар такую, Як цей правитель?.. (Тарас Шевченко, II, 1963, 114).

ТВАР 2, і, жін., заст. Обличчя. Руки [Параскіци] мимохіть здіймались до обличчя та розгладжували дрібненькі зморшки, що, мов легким павутинням, заснували її твар (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 267); [Хведора:] Вернувся? Вся твар подряпана, руки закривавлені! Хіба що скоїлось лихе? (Марко Кропивницький, V, 1959, 361); Його червона твар у чорних окулярах, його педантична акуратність.. — все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Юрій Смолич, I, 1958, 85).