Словник української мови

ТВАРЮ́КА, и, жін. Збільш.-зневажл. до тварина. — Ох ти, бісова тварюко! Тпру-у! — і чимдуж замахав руками [Яким] (Панас Мирний, IV, 1955, 318); Мар'ян і йому [собаці] відщипує шматочок ковбаси і перехоплює на собі презирливий погляд Плачинди. — Балуєш тварюку (Михайло Стельмах, I, 1962, 28);  * У порівняннях. Потяг здригнувся, напружився й клацнув зубами, як страшна тварюка, що збирається стрибнути на ворога (Іван Микитенко, II, 1957, 211);
//  Уживається як лайливе слово. — І знов лізе якась тварюка! Ото лиха година! Піду та добре вилаю, щоб одучити ту мужву лазити сюди ввечері, — подумав писар (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 158).