ТВАРЮ́КА, и, жін. Збільш.-зневажл. до тварина.
— Ох ти, бісова тварюко! Тпру-у! — і чимдуж замахав
руками [Яким] (Панас Мирний, IV, 1955, 318); Мар'ян і йому
[собаці] відщипує шматочок ковбаси і перехоплює на
собі презирливий погляд Плачинди. — Балуєш тварюку
(Михайло Стельмах, I, 1962, 28); * У порівняннях. Потяг здригнувся,
напружився й клацнув зубами, як страшна тварюка,
що збирається стрибнути на ворога (Іван Микитенко, II, 1957,
211);
// Уживається як лайливе слово. — І знов лізе якась
тварюка! Ото лиха година! Піду та добре вилаю, щоб
одучити ту мужву лазити сюди ввечері, — подумав
писар (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 158).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 46.