ТВЕРДІ́НЬ, і, жін.
1. книжн. Небесне склепіння, небозвід; небо. Випливло сонце, прекрасну покинувши моря затоку, В неба твердінь мідяну (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 57).
2. чого або з означ. Тверда поверхня чогось; маса,
товща чогось твердого. * Образно. Склиться над селом
Сонячна твердінь, Ластівка крилом Розтинає тінь
(Максим Рильський, I, 1960, 277).
Земна твердінь — земля, суходіл, земна куля.