ТИХЦЕМ, присл., розм.
1. Потихеньку, неголосно. Голова звертає тихцем увагу бесідника на те, що має говорити про крамниці на селі, а не в столиці (Осип Маковей, Вибр., 1956, 230); Михайло тихцем вилаявся: який усе-таки незграбний цей богослов! (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 257); — Денисе, діло є, — тихцем говорить Шмалій (Михайло Стельмах, I, 1962, 366).
2. Намагаючись не створювати шуму. Раптом в коридорі почулись обережні ледь вловимі кроки. Хтось ішов тихцем, прислухаючись, вичікуючи, тамуючи подих (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 162); Підвела [Ольга] голову — в кімнаті не було нікого. Встала і тихцем почала одягатися (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 41).
3. Потай, непомітно, криючись. Гроші старав із двох джерел. Мати йому давала та й брав тихцем від батька (Лесь Мартович, Тв., 1954, 264); Стежками, просіками і без просік, Ішли, пробиралися в ліс комуністи. Тихцем, щоб ніякий шпигун не засік... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 50).