в означеннях
Тлумачення, значення слова «тихіше»:

ТИХІ́ШЕ, ТИ́ХШЕ, присл. Вищ. ст. до тихо. Гості заговорили тихіше: очевидячки, вони таїлись од Тодозі (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 131); Тихо, тихо Дунай воду несе, А ще тихше дівка косу чеше (Українські народні пісні, 1, 1964, 288); Чоботи гупали, і Корнієві доводилося здержувати ноги, щоб тихше йти (Борис Грінченко, I, 1963, 416); — Тихше їдеш, далі будеш. Прислів'я старе, але до цього випадку дуже придатне, і я не боюся його процитувати (Вадим Собко, Справа.., 1959, 172); Незабаром він виїхав на степову дорогу, що вела до Троянівки, і пустив коня тихіше (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 187); Там і Євфрат переможений ллє свої води тихіше (Микола Зеров, Вибр., 1966, 258); Ставало все тихіше й тихіше навкруги (Олесь Гончар, III, 1959, 90); Тихіше стало на серці. Я вже й не знала, чи люблю його, чи ненавиджу (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 395); [Маруся:] Цсссс... мамо, тихіше! Бога ради, тихіше! Вже наближаються... Я бачу човни (Нечуй-Левицький, II, 1956, 464); Усі зареготали. — Тихше! — роздався голос учителів ззаду (Панас Мирний, IV, 1955, 109); Тихше... Мовчіть... Погасити вогні!.. Цитьте, скрипки навіжені! (Максим Рильський, I, 1956, 118);
//  у знач. присудк. сл. Я прислухаюсь до клуні й двору, але там тихіше, ніж у моєму вусі (Михайло Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 131).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 131.

Коментарі (0)