в означеннях
Тлумачення, значення слова «тихий»:

ТИ́ХИЙ, а, е.

1. Який звучить не сильно, не голосно. Він [вітер] несе в собі весь гомін землі, од тихого бриніння мушки до гуркоту грому (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 388); За вікном знизу чутно тихий свист (Леся Українка, II, 1951, 178); Чути тихий плач матері (Олександр Довженко, I, 1958, 223);
//  Який майже не утворює звуків, не робить шуму. Пішов дощ, дрібний та тихий, мов крізь сито засіяв (Панас Мирний, I, 1954, 355); Вночі повалив сніг, тихий, густий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 460);
//  Ледве чутний. У траві потонуть тихі кроки (Володимир Сосюра, I, 1957, 368); Тепер, коли в хаті стало тихо, ми почули від забитих дверей ледве чутний брязкіт зброї, тихе тупання ніг (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 73).

2. Сповнений тиші, без голосних звуків. Була холодна, тиха і темна ніч (Іван Франко, VI, 1951, 425); Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 390); Заніміли, поникли, погасли ліси, І людські, і пташині мовчать голоси, І проходиш ти в тихих, морозних лісах: Таємниця сіяє й згасає в очах (Максим Рильський, I, 1960, 177); Його голос далеко чути серед тихого степу (Юрій Яновський, I, 1954, 73).
 Тиха година — година післяобіднього відпочинку, сну (у дитячих садках, лікарнях, санаторіях і т. ін.). Після обіду в будинку відпочинку наступає тиха година (Юрій Мокрієв, Сто.., 1961, 30).

3. Без руху, непорушний. Сонце сховалось за гори, в тихих вечірніх тінях закурились гуцульські хати (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 344); Маруся слухала, прижмуривши очі. В тихім повітрі кожне слово було чути, як коло вуха (Гнат Хоткевич, II, 1966, 131);
//  Безвітряний. Ранок такий-то тихий та ясний придався: ні вітерець не війне, ні хмарка не збіжиться (Марко Вовчок, I, 1955, 48); Був прекрасний той день. Небо — тихе та чисте. Але щось відчувалось у настроях врочисте (Павло Тичина, II, 1957, 13); Погода була по-серпневому тиха й сонячна (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 278);
//  Без течії, без хвиль (про воду, озеро, став і т. ін.); спокійний, без хвиль, штильовий (про море). В тихій воді було видно синє глибоке небо (Нечуй-Левицький, II, 1956, 52); Цар Одіссей пригнав свої човни На сонні плеса тихого лиману (Микола Зеров, Вибр., 1966, 25); Чим довше десь я мандрував Країнами далекими, — Частіше в пам'яті зринав Вишневий сад І тихий став, Покрівлі хат з лелеками... (Іван Нехода, Чудесний сад, 1962, 85); Поїдемо, певно, човном, коли море буде таке тихе, як нині (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 140);
//  Захищений від дії зовнішніх сил (вітру, хвиль і т. ін.). Отак живе собі село мало не споконвіку, притулившись десь попід горою край тихої затоки (Олександр Довженко, I, 1958, 70); Сюди, до причалів тихої гавані, потекло збіжжя з широких і родючих просторів української і російської чорноземлі (Юрій Смолич, V, 1959, 7).
У тихому болоті чорти водяться (плодяться); Тиха вода греблі (береги) рве — про спокійну на вигляд людину, здатну на вчинки (звичайно негативні), яких від неї важко сподіватися. Гайсина Горобець уже більше не цікавив. Залишилися регент і Рогач. Перший на вигляд був тихенький, боязливий. Але саме в тихому болоті чорти водяться (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 150); [Василина:] Вона у нас сумирна. [Савка:] Кажуть — тиха вода греблі рве (Степан Васильченко, III, 1960, 62); Славко присягався, що він навіть не знає в селі ніякої дівчини. Але вона йому не вірила, бо знає, що тиха вода береги рве (Лесь Мартович, Тв., 1954, 258).

4. Такий, де немає шуму, метушні, руху. Схилилася [Катря] на тин і подивилась у тихий та пустий двір (Марко Вовчок, I, 1955, 216); В тихих кімнатках, схожих на чернечі келії, було дуже душно (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 188); На тихій, порослій травою вулиці, проти відчинених воріт.. зупинилась візнича прольотка (Олександр Довженко, I, 1958, 398); Сьогодні Супрунові село здавалося страшним; тихе, забуте людьми, воно лежало, мов цвинтар (Михайло Стельмах, II, 1962, 113); Є таке тихе узбережжя, де дрімає собі під козирком черепиці одна рибальська хатина (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 229);
//  Віддалений від неспокійного, бурхливого життя. Неначе вигнанець з чужини, Неначе в'язень з тяжких пут, Так я, о друже мій єдиний,.. Душею рвусь в твій тихий кут (Іван Франко, XIII, 1954, 303); Гризельді здалося, що якась сила перенесла її в далекий тихий край (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 42); Як би і йому, Данилові, хотілося зараз із веслом у руці сісти на свій вербовий човен, прибитися ним до свого тихого дому, до братів і дружини (Михайло Стельмах, II, 1962, 55).

5. Без напруженої діяльності, бурхливого перебігу, без тривог і струсів. Твоє життя буде тихе та безжурне (Нечуй-Левицький, III, 1956, 349); З новим роком побажаю я нам долі тихої, погожої та роботящої (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 128); Ледве дійшла я додому. Лягла і довго хворіла. Ну, потім тиха наша обстановка, тихе життя підняли мене на ноги (Гнат Хоткевич, I, 1966, 68);
//  Спокійний, безтурботний (про сон, старість і т. ін.). Тільки перед світом заплющив [Чіпка] очі й заснув тихим, одрадним сном (Панас Мирний, I, 1949, 335); — Пошли вам, боже, в моїй хаті тихую старість, як погожая вода в криниці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 44);
//  Без бурхливих веселощів, розваг. — Весілля буде тихе, не бучне (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 84);
//  Скромний, не пишний. Похорони князя були тихі, не дуже бучні (Леся Українка, III, 1952, 514).

6. Який звичайно не проявляє різко або бурхливо своїх почуттів; спокійний, лагідний. Він був тихий та слухняний ще змалку, слухав матері й тепер (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 311); [Хотина:] Розпитувала я по людях: всі Романа шанують і почитають. Кажуть, що тихий, і ввічливий, і розсудливий (Марко Кропивницький, II, 1958, 67); Тиха, покірлива, всіх слухала [Маланка] і плакала по закутках (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 13);
//  Для якого характерні врівноваженість, лагідність. Крісп надіходить, Милий дідок, красномовства ласкавого, тихої вдачі (Микола Зеров, Вибр., 1966, 357); Мені теж хотілось хвалитися своєю бабою, але вона мала тиху вдачу і з вигляду була непомітна (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 6);
//  Який виражає спокій, лагідність. Чайченко став коло Катрі і взяв її у танець.. Маруся їм у слід дивилась своїм поглядом тихим (Марко Вовчок, I, 1955, 190); Вона глянула на мене своїми тихими очима і посміхнулась, але не весело (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 8);
//  Приязний, доброзичливий. А душу треба розважать, Бо так їй хочеться, так просить Хоч слова тихого (Тарас Шевченко, II, 1953, 154); Він чекав, що його вилають, проженуть, а тут тихе, ласкаве слово... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 447); — Хай ваша малеча, бавлячись після війни під цими зеленими деревами, спом'яне і нас незлим, тихим словом (Олесь Гончар, III, 1959, 245); Із обличчя не сходив тихий усміх (Андрій Головко, I, 1957, 340); Тихим рухом обняв [опришок].. і впився губами в губи... (Гнат Хоткевич, II, 1966, 122).

7. Слабкий, незначний за силою вияву. Удосвіта його дихання зробилося таке рівне й тихе, що Гаїнці здалося, мов уже він перестає дихати… (Борис Грінченко, II, 1963, 482); Проблиски світла спочатку такі бліді й тихі, чимдалі розросталися, потужніли (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 315);
//  Спокійний, не буряний, не сильний. Вітер тихий з України Понесе з росою — Мої думи аж до тебе… (Тарас Шевченко, I, 1963, 328); Від тихого подиху вітру гупав стиглими яблуками сад (Іван Цюпа, На крилах.., 1961, 119);
//  Не різкий, не надто яскравий. На парк, на ліс, на всю землю лився тихий молочно-білий світ. День ні хмарний, ні сонячний, не золотий, а якийсь ніби срібний (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 285); Тихий вогник. Чорні силуети Чотирьох людей у темноті (Максим Рильський, III, 1961, 44); В небі тихий місяць лине (Володимир Сосюра, II, 1958, 64); Він говорив про чудесне літо і про тихі зорі одної в світі батьківщини (Юрій Яновський, II, 1958, 205); Мла впала. Лише у вікно лився тихий світ сонного міста... (Андрій Головко, I, 1957, 168);
//  Який проявляється не бурхливо, стримано. — Діду! діду! здрастуйте, дідусю! — закричало радісно дитя. Дід зиркнув,.. по старому виду пробігла тиха одрада (Панас Мирний, I, 1954, 286); Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і — нема (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 337).
 Тихі сльози див. сльози.
Тихою сапою див. сапа.

8. Повільний, нешвидкий. Він і пішов буцімто у город, тихою ступою, похиливши голову (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 42); Швидко біжать легкі саночки, як тільки можна швидко, — але якою тихою здається та їзда молоденькому вандрівникові! (Леся Українка, III, 1952, 473); Знизу з городу підходить Скиба. Помалу йде. Але, знати, не легко дається йому оцей спокій і тиха хода: напружений увесь (Андрій Головко, I, 1957, 350);
//  З повільною течією (про річку, струмок і т. ін.). Ой, там, за Дунаєм, Та за тихим Дунаєм Молодець гуляє (Українські народні ліричні пісні, 1958, 135); Похилились верби в воду Тихої ріки (Іван Франко, XIII, 1954, 179); Прут під самими Чернівцями тихий, в зелених берегах в'ється собі поміж гаями (Леся Українка, V, 1956, 338); Щовечора дзвенить прозорий дзбанок твій Над тихим джерелом, що в теплій мураві Дзюркоче й пеститься (Максим Рильський, I, 1960, 266).

9. перен. Безмовний, сумний. Неогороджена хатинка, і нема сіней, ані комори, нема садочка, ані города коло неї, тільки стара тиха груша з зломленою верховиною (Марко Вовчок, I, 1955, 288); Все кругом неї [тюрми] було тихе, мертве (Панас Мирний, I, 1954, 319); Я зняв шолома. Все чорніло, коли навколішки я став і тиху братика могилу, прощаючись, поцілував (Володимир Сосюра, II, 1958, 428); Просив [Гарасько] Тимка залишитися, щоб підслідити, що воно буде далі під тихими вербами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 41).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, . — Стор. 130.

Коментарі (0)